Ніхто до нього не вмів так нещадно, але правдиво намалювати людям ганебну й тужливу картину їхнього життя в тьмяному хаосі міщанської буденщини. М. Горький В 90-е роки XIX століття Антоном Павловичем Чеховим був написаний одне із самих значних оповідань - “Палата №6” - добуток, що ставиться до пізньої творчості письменника. У ньому вже немає іронії й сарказму, характерних для раннього періоду; на першому всі твори на a l l soch © 2005 плані тепер серйозні й глибокі проблеми російського суспільства того часу. “Палата №6” - оповідання, де й герої, і обстановка, і весь зміст дуже символичны.

Дія відбувається в убогому флігелі, обгородженому “сірим лікарняним забором зі цвяхами”, у кімнаті, “спотвореної залізними ґратами”. Такий опис умов життя підготовляє читача до розуміння тої безвихідної ситуації, у якій виявляється головний герой. У центрі оповідання - представник інтелігенції доктор Рагин - “чудова людина у своєму роді”. Чудовий він тим, що в силу свого розуму здатний бачити зло й несправедливість миру, у якому живе, і ставиться до цього байдуже.

Його пасивність і байдужість обурюють автора, змушують доктори на практиці перевірити свої принципи, довести свою правоту. Антиподом Андрія Ефимыча, як не дивно, виступає божевільний Іван Громов - представник інтелігенції, що страждає манією переслідування. Живучий в “аморальній установі, найвищою мірою шкідливому для здоров’я”, він єдиний бездушно й інтуїтивно виступає проти насильства й неправди. Чесний і шляхетний Іван Дмитрич залучає Рагина своїми судженнями про життя, любов, майбутнє. Він говорить про себе: “Я не мудрець і не філософ”, але міркування його більш ніж вірні

Прості істини Громова спростовують всю ту “філософію”, що жив доктор Андрій Ефимыч, указують на його паразитичне існування. Суперечка Івана Дмитрича з доктором триває недовго. За спокій і бездіяльність Рагин жорстоко покараний; лише в палаті для божевільних наступає запізнене прозріння

Герой стає жертвою власної пасивності, але протест тепер безглуздий, а відновити справедливість уже неможливо. Рагин умирає від морального й фізичного болю, але смерть його, на відміну від всього життя, знаходить зміст. Вона - пробудження героя від довгого й безцільного існування, від байдужості до хвилювання, занепокоєнню й чужому стражданню, від власного пасивного відношення до істини, добру й правді. Він покараний за “лінь, факирство, сонну дурницю”, за те, що бачив “загальне божевілля, бездарність, тупість” і приймав їх. Антон Павлович Чехов увійшов у російську літературу в той час, коли все в житті здавалося сонним, байдужим, похмурим і безнадійним

Він став творцем маленького оповідання, де ставив більші проблеми сучасності, глибоко досліджував життєві явища, оголював причини соціального безладдя. Чехів з болем бачив, що в умовах реакції російська інтелігенція відкрито йшла на розрив з ідеалами прогресу й демократії. До кінця свого короткого життя, знаючи, що смертельно хворо, А. П. Чехова вчив доброму, чистому, вічному, учив залишатися людиною в кожній ситуації