Читаючи роман Тургенєва “Батьки й діти”, ми постійно зустрічаємо авторські характеристики й описи героїв, ремарки автора й різні коментарі. Стежачи за долями персонажів, ми почуваємо присутність самого автора. Автор глибоко переживає все те, про що пише. Однак відношення його до, що відбувається в романі неоднозначно й не так уже просто, як це може здатися на перший погляд

Авторська позиція в романі проявляється в описах, прямих авторських характеристиках, коментарях до мовлення героїв, у побудові діалогів і ремарках. Наприклад, коли автор описує матір Базарова, він часто вживає слова з уменьшительно-ласкательными суфіксами й епітети, що говорять нам про характер героїні: “…подперши кулачком своя кругла особа, якій одутлі, вишневого кольори губки й родимки на щоках і над бровами надавали вираження дуже добродушне, вона не зводила очей із сина…” Завдяки особливим епітетам і суфіксам ми розуміємо, що автор ставиться до матері Базарова зі співчуттям, жалує її. Іноді Тургенєв дає пряму характеристику своїх персонажів

Наприклад, про Павла Петровича він говорить: “Так він і був мрець”. Ці слова характеризують Павла Петровича як людини, уже не здатного на теперішні почуття; він уже не може духовно розвиватися, продовжуючи пізнавати цей мир, а отже, не може й жити по-справжньому. У багатьох авторських ремарках теж відчувається відношення Тургенєва до своїх героїв. Наприклад, коментуючи мовлення Ситникова, автор пише, що Ситників “верескливо засміявся”. Тут відчувається явна авторська іронія, як і в інших коментарях до мовлення двох псевдонигилистов - Ситникова й Кукшиной.

Однак якщо говорити про &copy A L L S o c h. r u кульмінаційних моментах роману, про його головного героя - Базарове, те тут відношення автора однозначно визначити не можна. З одного боку, автор не розділяє принципів свого героя, з іншого боку - поважає в ньому силу й розум. Наприклад, в описі смерті Базарова відчувається повага автора до цього героя, адже Базарів не боїться перед особою смерті, вона говорить: “Дотепер не боюся…” У суперечці між Базаровым і Павлом Петровичем (а ця суперечка має важливе значення для розуміння ідеї добутку) автор відкрито не підтримує жодного з героїв

Автор як би залишається осторонь. З одного боку, докори Базарова в голослівності Павла Петровича досить справедливі: “…ви от поважаєте себе й сидите сложа руки…

”, з іншого боку, прав Павло Петрович, говорячи про важливість “почуття самоповаги”. Як писав сам Тургенєв, “…теперішні зіткнення - ті, у яких обидві сторони до відомого ступеня правий”, і, напевно, тому Тургенєв не встає на сторону жодного з персонажів, хоча й поважає розум Базарова й почуття самоповаги Кірсанова. Велике значення для розуміння ідеї роману має епілог добутку

Автор описує в епілозі могилу Базарова й говорить, що квіти на могилі “говорять <…> про вічне примирення й про життя нескінченної…”. Я думаю, тут мається на увазі те, що суперечки нігілістів і аристократів, “батьків” і “дітей” вічні. Саме із цих суперечок, зіткнень, що говорять про розвиток людства й філософської думки, і складається життя людей

Треба сказати, що Тургенєв не дає нам явних відповідей, він задає питання своєму читачеві, пропонуючи йому поразмышлять самому. Ця гадана невизначеність, за якої ховається філософське відношення автора до описуваних характерів і доль, є не тільки в епілозі. Наприклад, коли Тургенєв розповідає про життя матері Базарова, він пише: “Подібні жінки тепер уже переводяться. Бог знає - чи варто радуватися цьому!” Як бачимо, автор уникає різких тонів у своїх судженнях оперсонажах.

Він надає читачеві право самому робити (або не робити) висновки. Отже, автор роману “Батьки й діти” - Тургенєв - не нав’язує нам своєї точки зору на происходящее в добутку, він пропонує читачам поставитися до цьому філософськи. Весь роман сприймається не як ідейне керівництво або хвала одному з героїв, а як матеріал для міркувань