П’єси Тикамацу Мондзаемона, створені для театру кабукі, збереглися в основному лише в короткому викладі (наприклад, написана їм для Саката Тодзюро «Кейсей Мибу дайнембуцу»; назва не підлягає точному перекладу). Це типова для Тикамацу Мондзаемона авантюрна драма з фольклорними фантастичними мотивами, проте, сцени сімейних звад уже вірогідно зображують тодішнє життя. Загальна робота драматурга з видатним актором Соката Тодзюро викликала народження побутової драми

В 1703 р. було вперше виконане дзьорури Тиікамацу Мондзаемона «Самогубство закоханих у Сонедзаки» («Сонедзаки синдзю»). Це була теперішня народно-гуманістична драма. Подвійне самогубство закоханих (вони називалися «синдзю» - «вірність серця») траплялося в Японії достатню часто. У п’єсі Тикамацу Мондзаемона все описується просто й життєво. Герой п’єси - маленька людина, прикажчик, несправедливо обвинувачений. Він зводить рахунки з життям разом з улюбленої, дівчиною з «веселого кварталу».

Шедевр Тикамацу Мондзаемона - п’єса «Самогубство на Острі небесних мереж» («Синдзю Тенно Амидзи-Ма») написана й поставлена на сцені Такемото-Дза в 1720 p., через два місяці після реальної трагедії. Прототипи героїв - реальні особи, але п’єса не є фактографічною. Герой п’єси, небагатий купець Дзихей, любить Кохару, дівчину з «веселого кварталу». Але в купця є дружина й діти. Дружина в листі благає Кохару відіпхнути від себе Дзихея, щоб урятувати його й сім’ю

Кохару намагається це зробити, дружина В-Сан розповідає чоловікові правду, довідавшись, що дівчину продадуть іншому, і вона зробить самогубство

У п’єсах Тикамацу Мондзаемон часто виникають колізії між природним людським почуттям (ниндзьо) і моральним обов’язком (гирі) у його феодальному трактуванні. Драматург помітив, що внутрішній мир парубка тої перехідної епохи втратив свою цілісність. Герой п’єси розривається між обов’язком і почуттям, роблячи одну помилку за другий. П’єси Тикамацу Мондзаемона - галереї типових образів, які охоплюють всі рівні суспільства в різних місцевостях Японії. При цьому автор завжди співчуває зневажена й скривдженим («Нічна пісня погонича Йосаку з Тамба « - «Тамбано Йосаку мацуно комуробуси», 1708; «Гонець у пекло» - « Мейдо-Але хикяку», 1711; «Масляне пекло» - «Оннагороси абурадзигоку», 1721).

Побутові драми Тикамацу Мондзаемона вплинули й на його історичну драматургію. Насамперед, це стосується п’єси «Битва коксини» («Кокусеня кассен», 1715), що мала фантастичний успіх. Її сюжет пов’язаний з подіями китайської історії, причому порівняно недалекого для епохи Т.М. часу, із завоюванням Китаю манчжурами в 1644 р. У цій «пригодницькій» п’єсі, сповненої неймовірних подій, дивних картин, жорстоких сутичок, намальована боротьба готового піти на будь-який подвиг «корсара» Коксинга (так називали європейці китайського воєначальника й флотоводця Чжен Ченгуна) - напівкитайця, напівяпонця. Проте для Тикамацу Мондзаемона, що використовував деякі сюжетні ходи китайської драматургії, події китайської історії були лише приводом для створення сповненої пригод, що захоплює драми в народному дусі

Тикамацу Мондзаемон був не тільки основоположником нового театрального жанру, а й глибоким теоретиком мистецтва. Його естетичні висловлення збереглися в записах його приятеля Ходзуми Икана, які він зробив уже після смерті драматурга в 1738 р. Умер Тикамацу Мондзаемон у зеніті слави. «Бог між драматургів» величали його сучасники. Театр кабукі адаптував багато його дзьорури. Вони ввійшли в репертуарний фонд обох театрів як їх загальна видатна спадщина

Pages: 1 2