Тикамацу Мондзаемон народився в самурайській сім’ї, але його батько покинув васальну службу у феодала, коли майбутньому драматургові було біля шістнадцяти років. Сім’я переселилася в Кіото. Відтоді він, за його власними словами, «носився на хвилях міського життя». Побував пажем в аристократичному будинку, у монастирі, невдало вчився торгівлі. Він рано захопився літературою й почав писати вірші в модному тоді жанрі хоку, одне йз яких збереглося в поетичному збірнику 1671 р. Тикамацу Мондзаемон, був добре ознайомлений з літературою своєї країни: класичною поезією давнини й модних поетів у свій час, феодальним епосом і театром Але. Безумовно, він був знаком також і з театром Китаю

Є відомості, що хазяїн, у якого Тикамацу Мондзаемон служив певний час, був аматором театру ляльок і сам іноді писав п’єси для лялькового театру. Юному служникові не раз доводилося виконувати доручення, з якими хазяїн посилав його до Удзи Каганодзьо (1635-1711), найвідомішого тодішнього виконавця дзьорури в Кіото, власника театру ляльок. Тикамацу Мондзаемон захопився театром, і сам почав писати п’єси. В 70-х рр. XVII ст. почалося його співробітництво з ляльковим театром Мандзюдза, заснованим у Кіото в 1675 р. Удзи Каганодзьо.

У ляльковому театрі дзьорури співак-оповідач декламував текст, ляльки виступали в супроводі триструнного сямисена. Співаки-Оповідачі й кукловоди - представники давніх професій - об’єдналися наприкінці XVI ст. Дзьорури - ім’я героїні надзвичайно популярних розповідей про романтичну любов славного воїна Минамото Йосицуне й гарної Дзьорури, зафіксованих ще в XV ст. її ім’я стало назвою цілого жанру театралізованих розповідей. Виконувалися ці розповіді мандрівними співаками під звуки лютні (бива) протягом декількох сторіч

Синтез оповідального й видовищного лялькового мистецтва здійснився в загальному процесі зародження нових театрів. У театрі дзьорури була важлива перевага для драматурга: на відміну від театру кабукі, у якому панувала акторська імпровізація й текст п’єси постійно перероблявся, тут авторський текст зберігався, як звичайно, без змін

Відомо чимало п’єс, які йшли на сцені театру дзьорури Вузді Каганодзьо, проте, прізвища авторів на них не зазначені, тому важко визначити, які з них належать Тикамацу Мондзаемону. Спочатку (до 1685 р.) драматичні елементи в спектаклі були слабко розвинені. Це був немов ледь драматизированний прозаїчну розповідь, а ляльки служили статистичними ілюстраціями дії. Тикамацу Мондзаемон переніс у театр дзьорури чимало сюжетних і конструктивних елементів драми театру кабукі, але він ніколи не забував про специфіку лялькового театру. «Оскільки дзьорури виконується в театрах, які суперничають із кабукі, - зауважує він, - інакше кажучи, з театром живого актора, автор п’єс дзьорури повинен наділити своїх ляльок різноманітними почуттями й тим завоювати увагу читачів».

У дзьорури обов’язково входило т.зв. «митиюки» - мандри героїв, запозичені з театру Але. Це великий поетичний епізод, коли ідея гальмується, але перед глядачами немов розвертається рухлива панорама дорогі. Топоніміка уможливлює багату гру слів (прийом театру Але). Часто в п’єсах Тикамацу Мондзаемона митиюки емоційно вкрай насичене, це остання путь героїв до загибелі. У п’єсах дзьорури в кожного акту був поетичний зачин, що створював особливе емоційне розташування духу

Поетична тканина мови в Тикамацу Мондзаемона - великого поета - дуже багата. Вірші в силабічному розмірі 7-5 складів окрилені повторами, співзвуччями, римами. Мелодика динамічна й різноманітна. Він використовує японські омоніми (прийом театру Але) так, що від одного слова відгалужуються різні значеннєві значення. У комедійних місцях він розсипає каламбури, звучать народні пісні, епічна розповідь, скорботна елегія або веселий танець. Кожний персонаж у Тікамацу Мондзаемона говорить особливою мовою, нехай те буде професійний жаргон або місцевий говір. Авторська мова (віршований) пояснює, що і як говорити, прокреслюючи малюнок руху й жестів. Це своєрідна режисерська експозиція для ляльок. Ляльки в театрі дзьорури були у дві третини людського росту, кожну вів кукловод у чорному каптурі, керуючи нею за допомогою схованих у спині ляльки особливих приводів. Ляльки в XVII ст. ще були досить статичними, але постійно ускладнювалися до такої міри, що згодом для головного героя знадобилися ще три кукловода. Ілюзія життя ляльки була настільки повної, що люди, які відкрито працювали з нею на сцені, робилися начебто невидимками, про їх забувалися

Спочатку Тикамацу Мондзаемон писав для театру дзьорури дзидаймоно (букв, «про події колишніх часів») театралізовані легенди, побудовані на зчепленні гостродраматичних мотивів. У перших п’єсах не зазначені прізвища автора. Істинно йому належить п’єса «Спадкоємці братів Сота» (« Йо-Цуги Сога»), написана для Удзи Каганодзьо в 1683 р. Уже в тій п’єсі Тикамацу Мондзаемон показав себе новатором. Надихнувшись сюжетом повести XV ст. «Coгa моногатари», звідки брали сюжети і його невідомі попередники - творці п’єс для театру дзьорури, Тикамацу Мондзаемон не пішов торованою дорогою. Він почав розповідь після загибелі відважних братів Сога, які жили в XII ст. За образу їхньої пам’яті вирішують помститися віддані васали. Тикамацу Мондзаемон уводить у п’єсу й образи куртизанок - колишніх коханок братів Сога. Драматург зображує своїх героїв у сучасної глядачам побутовій обстановці. Надзвичайно вдало використовував Тикамацу Мондзаемон і традиційне митиюки (опис шляху).

У цій поетичній розповіді кохані дівчини братів Сога, які йдуть до їхньої матері, щоб повідомити її про загибель синів, з непідробленим почуттям розповідають про гірку долю дівчин, які стали куртизанками, і про свою любов до братів Сога. У п’єсі щасливий фінал. Васалів, які помстилися за своїх панів, помилував правитель, а куртизанки, вірні своєї любові, прославляються в поетичному епілозі

В 1685 р. співак-оповідач Такемото Гидаю (1650-1714) - суперник Удзи Каганодзьо - відкрив свій театр в Осака. У нього був сильний голос надзвичайної краси. Його прізвище стало прізвиськом для співаків-оповідачів у ляльковому театрі, їх почали називати «гидаю».

В 1685 р. Тикамацу Мондзаемон написав для театру Такемото Гидаю драму «Переможний Кагекийо» («Сюссе Кагекийо»), по жанрі також історичну. Дія п’єси співвіднесена з XII ст. Знаменитий воїн Кагекийо закохався в просту жінку Акоя, проте, одружився з дівчиною шляхетного роду Воно. Довідавшись про цьому, Акоя в гніві й розпачі зважується на зраду: вона виявляє ворогам Кагекийо місце, де він переховується, але йому везе відбитися. Вороги катують його юну дружину, вимагаючи видати Кагекийо. Тоді, щоб звільнити неї, він добровільно здається. Акоя із синами приходить до Кагекийо у в’язницю, щоб випросити прощення. Кагекийо невблаганний. Він відрікається від її й двох своїх дітей. У розпачі жінка загрожує коханому: якщо він не вибачить її, то вона вб’є дітей. Кагекийо непохитний, і тоді Акоя вбиває дітей і себе. Кагекийо рве ланцюга й убиває свого ворога, але побоюючись за життя дружини, знову добровільно вертається у в’язницю. Незабаром Кагекийо стратять. Але богиня милосердя Каннон замінила насаджену на кіл голову Кагекийо своєї й пожвавила його. Це було цілком у дусі п’єс лялькового театру, де людини, що потрапив у лихо, як звичайно рятувала надприродна сила - божество або чарівний талісман

Із середини 80-х рр. Тикамацу Мондзаемон писав п’єси для всіх лялькових театрів Кіото й Осака. І приблизно, що з 1687 р. у театральних програмах уперше починає вказуватися ім’я й прізвище автора п’єси - Тикамацу Мондзаемон. Це свідчило про вирослу роль письменника-драматурга в тодішньому театрі

Тикамацу Мондзаемон співробітничав не тільки з театром ляльок, а й з театром кабукі в Кіото. Драматург дружив із провідним актором цього жанру, Саката Тодзюро. З 1695 р. Тикамацу Мондзаемон взагалі майже на десять років відійшов від лялькового театру. Він писав для Саката Тодзюро п’єси, з огляду на його індивідуальне акторське дарування. Потрібно врахувати, що між театром кабукі й дзьоруриі існувала одночасно як конкуренція, так і творча взаємодопомога

Pages: 1 2