Ноти іронії помітні в тих частинах добутку, де повествуется про Онєгіна: з одного боку, він претендує на “значущість”, з іншого боку - не може нічого здійснити. Для сьогодення справи “рано почуття в ньому охолонули”, він був “похмурий”, але за цією похмурістю немає концентрації думки. Він “позіхаючи за перо узявся” - всієї його дії й думки породжені чи ледве не позіханням. Він нудиться “щиросердечною порожнечею”, а його “ненаслідувальна чудність” марна.

Звернена іронія Пушкіна й на Ленского, на його вірші, які “повні любовної нісенітниці, звучать і ллються”. Писав Володимир, по зауваженню Пушкіна, “темно й мляво”. Іронічна й така деталь: складаючи в ніч перед дуеллю вірші, “на модному слові ідеал / Тихенько Ленский задрімав”.

Іронічні зауваження Пушкін дає й про помісне дворянство. Іронічно названі автором гості, що з’їхалися на іменини Тетяни, їм дані мовці прізвища: Дрібниць, Пєтухов, Скотинин і інші.

Але є одна героїня, який іронія майже не стосується, - це Тетяна Ларіна, “милий ідеал”.

Авторська іронія надає роману у віршах “Євгеній Онєгін” особливу принадність і зачарування, допомагає глибше, реалистичнее показати образи героїв добутку.