У тисяча дев’ятсот другому року відбулася прем’єра п’єси “На дні”. Ця геніальна драма відразу звернула на себе загальна увага. Про неї говорили, писали, її обговорювали, критикували. Це був воістину тріумф письменника. Ці бурхливі дискусії тривають і донині, з тією лише різницею, що тепер ми знаємо відношення самого автора до неї. Якщо на початку свого творчого шляху Максим Горький писав романтичні добутки, у яких реальне переплітається з ідеальним, а герої були занадто сильними, занадто гарними й шляхетними, то про п’єсу “На дні” такого не скажеш. Це зображення грубої, неприкрашеної дійсності, а герої її люди, зломлені долею й занепалі на “дно життя”.

П’єса ця з’явилася яскравим зображенням взаємин людини із середовищем, з усією сукупністю не залежних від нього соціальних умов. Це спростування пасивного гуманізму, зверненого лише до таких почуттів, як жалість і жаль, з одного боку, і протиставлення йому, з іншого боку, гуманізму активного, можна навіть сказати, революційного, збудливого в людях прагнення до протесту, боротьбі. Спочатку цього не зрозуміли, і Луку, якого зіграв Москвин, усі вихваляли, він зробився центром уваги. “Лука повинен був з’явитися негативним типом, на противагу йому передбачалося дати Сатину

Вийшов ж навпаки: Лука став позитивним, а Сатин опинився в ролі подгудка Луки”, писав Горький. Так що ж це таке п’єса “На дні”? Спробуємо розібратися. Дія п’єси розвивається по декількох паралельних сюжетних лініях, майже незалежним друг від друга. В особливий сюжефый вузол зав’язуються відносини хазяїна нічліжки Костылева, його дружини Василисы, сестри її Наташи й злодія Васька Попелу - на цьому матеріалі можна було створити окрему соціально-побутову драму. Обособленно розвивається сюжетна лінія, пов’язана з відносинами занепалого слюсаря втратив, що роботу й, Кліща і його вмираючої дружини Ганни

Дійсно, на основі цієї всі твори на a l l soch © 2005 драми теж можна було створити окремий добуток. От чому п’єсу “На дні” називають соціально-філософською драмою. У п’єсі багато й інших героїв, але всі вони живуть своїм життям і зібралися В Нічліжці. Отже, ми бачимо, що в п’єсі немає єдиного сюжету, єдиної дії, немає стрижня. Немає головного героя, і вуж тим більше героя позитивного

У той же час когось назвати й негативним героєм. Увага постійно приковується до різних людей. Я думаю, цим Горький хотів показати, що немає розподілу на “людей” і “не людей”.

Усі мають право на свою точку зору. Помітимо, що герої в основному не діють, а говорять. Адже саме з розмов ми довідаємося їхньої думки, їхній внутрішній мир. У той же час кожний з них несе якусь свою філософію, свою “правду”. Дійсно, слово “правда” є ключовим і чи ледве не самим головним

Воно немов пронизує весь добуток. Із самого початку п’єси розвивається конфлікт двох правд: правди гіркого життя, “дна” і правди “вигаданої”, тої правди, що вони хотіли б бачити. Цей конфлікт яскраво виражений у протиставленні двох героїв: Луки й Сатину

Щоб зрозуміти його, треба розібратися в розвитку їхніх відносин. Лука, цей мандрівний проповідник, утішає всіх, обіцяє всім рятування від страждань, усім говорить: “Ти сподівайся!”, “ти - вір!

” И говорить він це не тому, що дійсно чекає якихось змін, він усіх заспокоює, тому що знає, що в житті героїв не буде ніяких змін. Вони не в змозі щось змінити в ній. І Лука вважає, що тяжкий тягар теперішньої правди їм винести не під силу, і єдине їхнє полегшення - мрії й ілюзії. Вся його філософія укладається в одну фразу: “У що віриш, то і є”. Так, йому жаль цих знедолених людей. У сутності ж, він упевнений, що правдою ніколи й ніяку душу не вилікуєш, а можна тільки зм’якшити біль такою неправдою, вигаданою правдою

А що ж Сатин? У чому його правда? Він єдиний, хто по-справжньому зрозумів Луку, але його погляд на життя настільки розходиться з “правдою” або навіть “вірою” Луки, що поневоле він починає спростовувати його слова, усе ще продовжуючи захищати. Сатин говорить: “Я знаю неправду!

Хто слабшав душею… і хто живе чужими соками, - тим неправда потрібна… одних вона підтримує, інші - прикриваються нею… А хто - сам собі хазяїн… хто незалежний і не чекає чужого навіщо тому неправда? Неправда релігія рабів і хазяїв…

Правда бог вільної людини!” Ми бачимо, що якщо позиція Луки ідея жалю, що збуджує віру в людину, вона здатна повести його далі. Актор говорить: “Я сьогодні - працював, крейда вулицю…

, а горілки - не пив! Яке? От вони - два пятиалтынных, а я тверезий”. У словах Луки заклик до поваги людини: “Людина, який він не є, завжди своєї ціни коштує”.

“Всяк думає, що для себе проживає, ан виходить, для кращого”. “Людина от правда, вона це розумів!” викликне про Луку Сатин. При всій протилежності, на перший погляд, позицій Луки й Сатину, останній викликує: “Старий? Він розумник!..

Он… подіяв на мене, як кислота на стару й брудну монету…” Мені здається, що Сатин і Лука сходяться в тім, що “усе в людині, усе для людини”, але розходяться в розумінні того, якими шляхами треба прийти до цього. Для Луки людин кожний, а для Сатину всі люди як одне ціле

Якщо любов Луки жалість, то Сатин більше требовате: льон до людства. І Сатин проти всякої “вигаданої” правди. Адже всім розвитком сюжету Горький хотів показати, що ця “вигадана” правда, ця жаліслива неправда може не те щоб допомогти, а, навпроти, погубити людини. Отчаявшись вилікуватися, Актор кінчає життя самогубством. Ця жалість нічим не допомогла мешканцям нічліжки

Про це говорять ремарки першої й останньої дій. Нічого не змінилося в житті людей, тих, що зібралися в нічліжці, стало ще гірше. На мій погляд, саме цим автор хотів показати, наскільки неспроможна неправда Луки!

З іншого боку, мешканці нічліжки - “ хазяї й раби”, їм не потрібна “правда вільної людини”. Вони слабкі духом і не можуть змінити своє життя. Розбуджені Лукою, вони вступають у конфлікт із реальним миром і терплять поразку

“Вигадана” правда Луки не витримує зіткнення з реальністю. Та й сам Лука зникає відразу після вбивства Костылева. У його жалі є фальш. Він пішов, не принеся нічого гарного цим людям. Вся п’єса містить у собі недосказанность.

Пропала Наташа, Попелу повинні засудити, десь на пустирі повісився Актор. Мені здається, що Горький у п’єсі ставить питання, але відповідей не дає. Як жити далі?

Мешканці нічліжки в розгубленості. І в цьому схованому заклику змінити мир - революційність п’єси. Герої п’єси не змогли вирватися із зачарованого кола. П’єса змушує багато про що задуматися. Я вважаю, що вона є найбільшим добутком у росіянці літературі