Що найкраще може виразити настрій людини, виявити, що в нього на душі? Звичайно ж, пісня. Тому що тільки вона може заспокоїти у хвилини суму й горя, розвеселити й додати сил. Поетичне народнопесенное сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв і обрядів. Воно є проявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеного великою духовною красою й силою слова. Підтвердженням цьому і є п’єса Івана Котляревского «Наталка Полтавка».

Її поява було тим могутнім весняним громом, що розбудив самосвідомість нашого народу, тому що велике місце в ньому займала пісня, що була його органічним елементом, що допомагала розкривати національні характери персонажів. Дзенькає дівочий голосок, і з’являється Наталка Полтавка. Вона не тільки словами, а й піснями розкриває свій характер, красу, долю: «Ой я дівчина Полтавка, А кличуть мене Наталка: Дівка проста, не гарна, з добрим серцем, не пихата». Це теперішній ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям своєю красою, веселим і жартівливим характером і вірністю - всією душею. Пісня ж «Видно шляху полтавські й знаменита Полтава» доповнює цей портрет. З її ми довідаємося, що Наталка небагата, проста, але чесного роду, не соромиться прясти, шити й носити воду. З пісень виникає романтизований автором образ Наталки Полтавки. Саме з них ми довідаємося й про характер дівчини, і про те, як вона живе, що її хвилює, від чого вона сумує. Тому що стан людини може найкраще передати тільки пісня. Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за улюбленого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня «Віють вітри, віють буйні»:

• Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Відгукнися!
• Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися
• Полетіла б я до тебе, але крил не маю,
• Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю

Ця пісня про тім, як важко жити без улюбленого, не знаючи, де він, що з ним відбулося. Хоча пройшло багато часу відтоді, як зник Петро, Наталка не втрачає надії його побачити. І всупереч усьому звучить пісня «Ой мати, мати! Серце не вважає». Вона вказує на рішучість дівчини: «краще вмерти, як з нелюбим жити, сохнути з печалі, щодня сльози лити». Добре, що й Петро не забув Наталки. Цей сирота без роду сумує, що немає в нього «ні хатинки, немає щастя, ні жінки», «не орано й нічого не сіяне», тому що він «один у світі». Однак Петро богатий душею - наполегливістю, добротою й вірністю в любові до Наталки. Нарікання на свою злу долю він виражає словами пісні «И йшов козак з Дону».

• Спасибі долі, коли козак вполе.
• Тому що коли він у поле, тоді він на волі

Яка волелюбна душа у цього хлопця, який добрий козацький характер. І не тільки про це ми довідаємося з пісні. Виявляється, за довгі чотири роки розлуки Петро не забув улюблену й прагне скоріше неї побачити. З пісень цього героя ми довідаємося про його характер і погляди на життя. Пісня також є дзеркалом душі возного. Саме завдяки їй ми можемо представити цей образ - образ хабарника й шахрая, довідатися про його філософію, що виправдує соціальну неравность, підпорядкованість бедного богатому, хижацтво:

• Усякий, хто вище, те нижчого гне,
• Сильний неспроможного давить і тисне,
• Бєдний богатого буде слуга,
• Корчиться, гнеться перед ним, як дуга

У кожного героя у п’єсі є своя пісня - одна або трохи. Вона допомагає розібратися в складних людських характерах, вона бере за душу. Забрати хоч одну пісню з п’єси - значить взяти її серце. Тому звучить вона, пісня, уже багато років, пісня буйн і ніжна, зігріває зворушливою красою наші серця. Вийшла ти, пісна, із зеленої, білостінної Полтави півтора сторіччя тому назад і дотепер ходиш від будинку до будинку. Тобі завжди відкриті двері. Скрізь тебе зустрічають те ласкавою посмішкою, те закоханим поглядом, те чистими слізьми. І будуть зустрічати, тому що несеш ти із собою невимовну красу й чисту душу!