Років п’ятнадцять назад автор почув цю історію, і сам не знає чому, вона живе в ньому й палить серце. «Може, вся справа в її обтяжуючій щоденності, у її простоті, що обеззброює?» Здається авторові, що героїню кликали Людочкой. Народилася вона в невеликий вимираючої деревеньке Вичуган. Батьки - колгоспники. Батько від гнітючої роботи спився, був метушливий і тупуватий. Мати боялася за майбутню дитину, тому постаралася зачати в рідкий від чоловікових пиятик перерва. Але дівчинка, «забита нездоровою плоттю батька, народилася слабенької, хворобливої й плаксивої». Росла млявої, як пришляхова трава, рідко сміялася й співала, у школі не виходила із трієчниць, хоча була мовчазною-старанною. Батько з життя сім’ї зник давно й непомітно. Мати й дочка без нього жили вільніше, краще, бодрее. У їхньому будинку час від часу з’являлися мужики, «один тракторист із сусіднього ліспромгоспу, зоравши город, міцно пообідавши, затримався на всю весну, уріс у господарство, почав його налагоджувати, зміцнювати й множити. Їздив на роботу на мотоциклі за сім верст, брав із собою рушницю й часто привозив те битого птаха, то зайця. «Постоялець ніяк не ставився до Лю-Дочки: ні добре, ні погано». Він, здавалося, не зауважував неї. А вона його боялася

Коли Людочка закінчила школу, матір відправила її в місто - налагоджувати своє життя, сама ж зібралася переїжджати в ліспромгосп. «Спочатку мати пообіцяла допомагати Людочке грошима, картоплею й чим Бог пошле - на старості років, дивишся, і вона їм допоможе».

Людочка приїхала в місто на електричці й першій ночі провела на вокзалі. Ранком прийшла в привокзальну перукарню зробити завивку, манікюр, хотіла ще пофарбувати волосся, але стара перукарка відрадила: у дівчини й без того слабенькі волосся. Тиха, але по-деревенски сноровистая, Людочка запропонувала підмести перукарню, комусь розвела мило, комусь серветку подала й до вечора визнала всі тутешні порядки, підкараулила літню перукарку, що відрадила їй краситися, і попросилася до неї вученици.

Гаврилівна уважно оглянула Людочку і її документи, пішла з нею в горкоммунхоз, де оформила дівчину на роботу учнем перукаря, і взяла до себе жити, поставивши нехитрі умови: допомагати по будинку, довше одинадцяти не гуляти, хлопців у будинок не водити, вино не пити, тютюн не курити, слухатися у всім господарку й почитати її як рідну матір. Замість плати за квартиру нехай з ліспромгоспу привезуть машину дров. «Лантух^-лантух-по-лантух ти ученицею будеш - живи, але як майстром станеш, в общежитку ступай, Бог дасть, і життя влаштуєш… Якщо обрюхатеешь, з місця зжену. Я дітей не мала, пискунів не люблю…» Вона попередила мешканку, що в распогодицу томиться ногами й «виє» по ночах. Взагалі, для Людочки Гаврилівна зробила виключення: з деяких пор вона не брала квартирантів, а дівиць тим більше. Колись, ще в хрущовські часи, жили в неї дві студентки фінансового технікуму: фарбовані, у штанях… підлога не мели, посуд не мили, не розрізняли своєї й чуже - ялини хазяйські пиріжки, цукор, що виростало на городі. На зауваження Гаврилівни дівиці обізвали її «егоїсткою», а вона, не зрозумівши невідомого слова, вилаяла їх по матінці й вигнала. І з тої пори пускала в будинок тільки хлопців, швидко привчала їх до господарства. Двох, особливо розумних, навчила навіть готовити й управлятися з росіянці піччю

Людочку Гаврилівна пустила тому, що вгадала в ній сільську рідню, не зіпсовану ще містом, та й стала тяготитися самітністю на старості років. «Звалишся - води подати комусь».

Людочка була слухняною дівчиною, але навчання йшло в неї туговато, ци-рюльное справа, казавшееся таким простим, давалося із працею, і, коли минув призначений строк навчання, вона не змогла здати на майстра. У перукарні Людочка прирабативала ще й прибиральницею й залишилася в штаті, продовжуючи практику, - стригла під машинку призовників, обкраювала школярів, фасонної ж стрижки вчилася робити «вдома», підстригаючи під розкольників страшенних модників із селища Вепеверзе, де стояв будинок Гаврилівни. Споруджувала зачіски на головах вертких дискотечних дівчинок, як у закордонних хіт-зірок, не беручи за це ніякої плати

Гаврилівна збула на Людочку всі домашні справи, весь господарський побут. Ноги в старої жінки боліли усе сильніше, і в Людочки щипало ока, коли вона втирала мазь у покручені ноги господарки, що допрацьовує останній рік до пенсії. Запах від мазі був такий лютий, лементи Гаврилівни такі несамовиті, що таргани розбіглися по сусідах, мухи померли все до єдиної. Гаврилівна скаржилася на свою роботу, що зробила її інвалідом, а потім утішала Людочку, що не залишиться та без шматка хліба, вивчившись на майстра

За допомогу по будинку й відхід у старості Гаврилівна обіцяла Людочке зробити постійну прописку, записати на неї будинок, коли дівчина й далі буде так само скромно поводитися, обихаживать хату, двір, гнути спину в городі й доглядит її, бабу, коли вона зовсім обезножеет.

З роботи Людочка їздила на трамваї, а потім ішла через парк, що гине, Вепеверзе, по-людськи - парк паровозних-паровозної-вагоно^-паровозного депо, посаджений в 30-е роки й погублений в 50-е. Комусь вздумалось прокласти через парк трубу. Викопали канаву, провели трубу, але закопати забули. Чорна з вигинами труба лежала в распаренной глині, сичала, ширяла, вирувала гарячою бурдою. Згодом труба засмітилася, і гаряча річка текла поверху, кружляючи райдужно довитие кільця мазуту й різне сміття. Дерева висохнули, листя облетіла. Лише тополі, коряві, з корою, що лопнула, з рогатими суками на вершині, обперлися лабетами корінь об земну твердінь, росли, смітили пух і осенями роняли навколо обсипані деревною коростою листи

Через канаву перекинений мосток з поруччям, які щорічно ламали й по весні обновляли заново. Коли паровози замінили тепловозами, труба зовсім засмітилася, а по канаві однаково текло гаряче місиво із бруду й мазуту. Берега поростили всяким дурнолесьем, подекуди стояли хирляві берези, горобини й липи. Пробивалися і ялинки, але далі дитячого віку справа в них не йшло - їх зрубували до Нового року догадливі жителі селища, а сосонки общипували кози й усяка блудлива худоба. Парк виглядав немов «після бомбування або навали безстрашних ворожих кіннот». Навкруги стояв постійний сморід, у канаву кидали щенят, кошенят, дохлих поросят і все, що обтяжувало жителів селища

Але люди не можуть існувати без природи, тому в парку стояли залізобетонні ослони - дерев’яні моментально ламали. У парку бігали дітлахи, водилася шпана, що розважалася грою в карти, пиятикою, бійками, «іноді на смерть». «Имали вони отут і дівок…» Верховодив шпаною Артемка-Мило, зі спіненою білою головою. Людочка скільки не намагалася втихомирити лахміття на буйній голові Артемки, нічого в неї не виходило. Його «кучері, видали напоминавшие мильну піну, изблизя виявилися що липкі ріжки з вокзальної їдальні - зварили їх, кинули грудкою в порожню тарілку, так вони, що злилися, непід’ємне й лежали. Та й не заради зачіски приходив хлопець до Людочке. Як тільки її руки ставали зайнятими ножицями й гребінцем, Артемка починав вистачати неї за різні місця. Людочка спочатку увертивалась від хватких рук Артемки, а коли не допомогло, стукнула його машинкою по голові й пробила до крові, довелося лити йод на голову «ухажористого людини». Артемка заулюлюкав і зі свистом став ловити повітря. З тих пор «домогания свої хуліганські припинив», більше того, шпані повелів Людочку не торкати

Тепер Людочка нікого й нічого не боялася, ходила від трамвая до будинку через парк у будь-яку годину й будь-яку пору року, відповідаючи на вітання шпани «свійською посмішкою». Один раз отаман-мило «зачалив» Людочку в центральний міський парк на танці в загін, схожий на звіриний

«У загоні-звіринці й люди поводилися звіриним-звіриній-по^-звіриному… Бісилося, шаленіла череда, творячи з танців тілесний сором і марення… Музика, допомагаючи череді в бесовстве й дикості, билася в судорогах, тріскотіла, гуділа, гуркотала барабанами, стогнала, вила».

Людочка злякалася що відбувається, забилася в кут, шукала очами Артемку, щоб заступився, але «мило змилив у цій вируючій сірій піні». Людочку вихопив у коло хлищ, став нахальничать, вона ледь відбилася від кавалера й утекла додому. Гаврилівна назидала «постоялку», що коли Людочка «здасть на майстра, визначиться із професією, вона без усяких танців знайде їй підходящого робочого хлопця - не одна ж шпана живе на світі…». Гаврилівна запевняла - від танців одне неподобство. Людочка у всім з нею погоджувалася, уважала, їй дуже повезло з наставницею, що має багатий життєвий досвід

Дівчина варила, мила, скребла, білила, красила, стирала, гладила й не в тягар їй було містити в повній чистоті будинок. Зате якщо заміж вийде - всі вона вміє, у всім самостійною господаркою може бути, і чоловік її за це любити й цінувати стане. Недосипала Людочка часто, почувала слабість, але нічого, це можна пережити

Pages: 1 2 3 4