зробив!.. я б тебе… в семiнарiю в саму!.. я б тебе… Ех! — Помовчав. — Ну хоч

би хоч до маленького до чого довести тебе… хоч би хоч ти не страждав, як я

оце… Хоч би хоч… у хторокласну тебе. А Миколка: — Так… тату… у хторокласну, у хторокласну! — Боже мiй, хiба ж я ворог дитинi своїй!.. спроможусь, боже мiй! Миколка загорнув книжку, знов розгорнув, устав, постояв, пройшовсь до столу, до

порога… — Тату… я, я до вчителя пiду. — Чого? — Хи-хи… хочеться. Надiв подарованi чоботи, за шапку й гайда. Увiйшов у прихожу в школу, кашлянув

раз, удруге. Виходить учитель: — А що, Миколко? Миколка: "Хе-хе!" — Що таке? — Батько… в школу… у хторокласну… мене. — Гаразд. Iди ж сюди! — За руку його та до себе в свiтлицю. Увiйшов Миколка i дивиться, так дивиться скрiзь. — А що ти? — вчитель до його. — Ну й… ну й гарно в вас! В учителя й справдi гарно було. Стiл застелений був скатертиною цяцькованою. На

столi лампа горiла в голубiй будцi; блищав самовар. По долу стежечки рябiли.

Червонiло лiжко пiд стiною. На вiкнах квiтки… на стiнах картини. — Ну й живете ви в гарному в якому! — дивується Миколка. — В гарному! — осмiхається вчитель. — Ото вчись, то й ти будеш у такому… — I я… А як же… як воно, як жить у такому? — Учись — побачиш… Сiдай лиш, чаю випєш.

Учитель налив йому, сахару вкинув двi грудочки. — Сiдай! — Миколка сiв на краєчку на стiльчику, дивиться на стакан та так

осмiхається. — Хм-хм… так це… це менi пить? — Тобi ж, тобi… бери ложечку, мiшай! — Хм-хм… як же воно? — Бери он i булку. Бере осмiхається, присьорбує… Учитель тим часом узяв

скрипку, грати давай, i як загра-загра… Миколка: — Ну й, ну й… — та й устав. — Що? — учитель до його. — Н… не знаю… гарно… Я б день i нiч грав… — Учись — гратимеш. — Гратиму!.. й я гратиму? Ну й… — глянув навкруги, — ну й життя гарне!..

* * * На другу осiнь учитель перейшов у друге село. Одного дня, розпустивши школярiв,

вiн вернувся у свою хату, сiв одпочити. Наступав холодний та сумний осiннiй

вечiр. Надворi негода, дощ, а в хатi учителя тепло й привiтно. Книжки рядками

стоять на поличках, на столi ясно горить лампа. Стомлений вчитель довго ходив по

хатi, часами зупинявся коло вiкна, прислухався, як гуде й завиває вiтер, як дощ

порощить по вiкнах; далi сiв за книжку, чита. Трохи згодом чує — щось грюкнуло у

прихожiй, забалакало. Одхиляє дверi, аж коло порога старець сивий стоїть, руку

простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого мiсця шукає, обiрваний

такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика. По знаку щось: чубок

кучерями, щiчки кругленькi… — Миколка, це ти? — Я… — та скривився-скривився. — Як це ти, що це?.. — Та… та… їсти нiчого, топить нiчим, удягтися… — Бiдненький!.. — А батько… простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи дранi… ноги крутить… — Так ти це… — Були до хазяїна… найняли… так… я… не здужаю… аж захворiв був… Так

мене в поводаторi це… Дверi в свiтлицю одхиленi були… Стiл видно було, розгорнуту книжку, скрипку,

картини… Глянув Миколка… заплакав…

Pages: 1 2

Збережи - » Архип Тесленко - Школяр . З'явився готовий твір.