Англійський модерністський роман зложився в першій третині XX століття, досягши свого розквіту в 1920-е роки. Оригінальність модерністського роману тім, що він з’єднав у собі на перший погляд непоєднувані елементи, властиві, з одного боку, роману епохи зрілого романтизму 1840- 1860-х років, а з іншого боку - роману натуралістичному, виниклому в 1880-е роки. Письменники-Романтики (Ч.Диккенс, Ш. і е.Бронте, У.М.Теккерей) у своїх творах виходили з подання про внутрішньо цільну людську особистість, що вірить в ідеал, незалежної від тиску соціального середовища, здатної на самовираження в т. морально значимих учинків

Письменники ж, що тяжіли до натуралізму - пізня Дж. елиот, Дж. Мередит і особливо Дж.Мур, Дж. Гиссинг, Т. Харди, - опиралися на природничо-наукове розуміння людини, поставленого у тверду залежність від впливу «раси, середовища, моменту», чим сильно обмежили його домагання на самостійність. «Модерні» кидали виклик найголовнішому міфу острівної культурної свідомості - у мірну чергу вірі в неповторну самобутність британської культури. Результатом їхньої діяльності стало створення нового типу роману, де на перший план висунулася проблема волі творчості й такого художника-творця, кіт. в умовах «заходу Європи» і пробудженого їм хаосу методом проб і помилок намагається додати своєму худож мові зразковість, статус особливої реальності, «слова в слові»

Джойс, з раннього років проявивший здатності до мов і літератури, одержав фундаментальне гуманітарне утворення. Ще в Дубліні він написав есе «Портрет художника» і приступився до більше великого оповідання за назвою «Стивен Герой», згодом переробленому в роман «Портрет художника замолоду». Однак, уже ці досвіди самоопису були далекі від звичайних автобіографій. Джойс намагався глянути на себе відстороненим поглядом. Стивен Дедалус, наскрізний персонаж декількох джойсовских добутків. Їхні відносини модифікувалися від тексту до тексту - від досить упередженого, «суб’єктивного» самозображення в «Стивене Герої» до повного відчуження свого «я» у тексті «Улисса».

В 1907 г Джойс повернувся до автобіографічного матеріалу й прийнявся переробляти чорновий начерк «Стивен Герой» у роман за назвою «Портрет художника замолоду». Епіграфом до нього стали слова Овідія з поеми «Метаморфози»: «…і до ремесла незнайомому дух спрямував». Тим самим Джойс ще раз нагадав про символічний зміст ім’я свого головного героя, Стивена Дедалуса; цим ім’ям він ще в 1904 р. підписував деякі свої новели й листи. Стивен-Художник засуджений на нерозуміння й трую з боку сучасників. Його дух рветься вгору, у горние висоти творчості. І вже в цьому змісті він схожий із творцем рукотворних крил, митецьким майстром Дедалом, про яке говорить Овідій. У романі йому стояло не тільки розкрити поезію того або іншого середовища, але й вивести персонаж, що є носієм цієї поезії, проекцією його творчого «я».

З одного боку, «Портрет», буяє подробицями, що здобувають відому самостійність, з іншої вишиковує дистанцію між автором і героєм. Якщо сюжет чернетки головним чином зводився до знаходження Стивеном незалежності від свого оточення, то в «Портреті художника замолоду» ця лінія ускладнилася за рахунок іншої - знаходження автором незалежності від свого героя. Для того щоб підсилити ефект інтимної причетності оповідача до свого героя, Джойс скористався елементами так званої техніки «потоку свідомості». Заради ж конструювання дистанції між оповідачем і носієм «потоку свідомості» він наповнив роман стилістичною динамікою, міняючи манеру листа в кожній з п’яти глав разом з етапами дорослішання свого персонажа: дитинство, отроцтво, юність, перші досвіди творчості. Так, наприкінці четвертого розділу «Портрета художника замолоду» Стивен, побачивши незнайому дівчину вдолине струмка, переживає осяяння. Для героя роману цей момент - важлива віха в житті, що ознаменувало його рішення присвятити себе мистецтву. Але вже через сторінку, на початку п’ятої глави, стиль роману кардинально міняється: від опису піднесеного трепету творчої душі Джойс переходить до натуралістичних деталей убогої дійсності, що оточує персонажа. Автор не тільки не ототожнює себе зі своїм персонажем, але й відмовляється бачити в ньому повноцінного художника. Тепер перед читачем усього лише «портрет замолоду». У міру дорослішання Стивен учиться відчужувати свій минулий досвід, дивитися на себе іронічно. В «Улиссе» Джойс показ-т наступний етап його життя, що прийшов на зміну тому, що був описаний у фіналі «Портрета художника замолоду».

Вірджинія Вулф (1882- 1941). Вулф порушувала питання про нові способи відображення соціуму. «Модернізм» Вулф носив підкреслено літературний хар-р, стосувався проблеми оповідальної техніки: «Усе человеч. зв’язку перетерпіли зміни - між панами й слугами, чоловіками й дружинами, родителями й дітьми. А коли міняються відносини між людьми, наступає черга змін у релігії, правилах пристойності, політиці й літературі», - писала воно в 1923 році

Вулф народилася в сім’ї впливового літературного видавця, філософа й ученого сера Лесли Стивена . У будинку панував настою культ книги. Своєрідним «університетом» Вірджинії, і получившей домашнє утворення, стала багата бібліотека. В основі зрілих романів Вулф лежить пошук «життя» . Для поетики романів Вулф 1920-х років особливе значення мають «фактура» тексту - його насиченість асоціативними зв’язками, ліричними відступами, і сюжетна композиція, що поєднує разноплановие «замальовки» у єдине ціле. Роман «Миссис Деллоуей» виріс із оповідання «Миссис Деллоуей на Бонд-Стрит».

Відповідно до первісного варіанта в романі повинна була переважати сатирична інтонація, а дія в основному розверталося у вищих сферах англ.суспільства. По другому варіанті, сюжет повинен був завершитися смертю центрального персонажа, Кларисси Деллоуей, під час улаштованого нею прийому - у результаті самогубства або нещасного випадку. Композиційна єдність скріплювалася лейтмотивом бою годин Биг Бена. Звідси й варіант назви - «Годинники». Дія «Миссис Деллоуей» чітко укладається в рамки одного червневого дня, охоплюючи сімнадцять годин. Кларисса Деллоуей - уже літня з вищого суспільства, дружина британського парламентарія, готується до прийому гостей. Інші персонажі так чи інакше співвіднесені з її турботами, будучи запрошені на цей раут. Исключ.становить Септимус Уоррен-Смит, ветеран Першої мир війни. Разом з ним у роман про «ничегонеделаньи» входять теми насильства, божевілля, смерті. Лінії Кларисси й Септимуса разв.паралельно, практично не перетинаючись. Оповідання в «М.Д» розпадається на окремі епізоди. Кожний їх їх цілком самостійний і в той же час є частиною складного поліфонічного цілого. Використовується Вулф і така оповідальна техніка, як «потік свідомості персонажів».

Самий складний образ у романі - сама Кларисса Деллоуей. Разом з тим вона далека від самозаспокоєності й ощущ-т дисгармонію. Символом таємних страждань Кларисси стає кімната на горищі, де онапо ночам залишається одна, подібно «черниці». Знову й знову М.Д. перебирає в пам’яті минуле, намагаючись зрозуміти, як вийшло, що вона живе з людьми, з якими в неї немає близькості. Виявляється, у минулому їй були знайомі сильні почуття до Геру Уолшу, до Салли Сеттон. Але вона зволіла їм обом Ричарда Деллоуея, зразкового джентльмена. Чому вона так надійшла? Тому,розуміє Кларисса, що Ричард у мінімальному ступені сковував її індивідуальність

Pages: 1 2