Іван Акиндинович Бергамотів, на прізвисько «Баргамот», «високий, товстий, сильний, гучний», служить городовим на Пушкарной вулиці, відмінно знає вдачі й звички «пушкарів», що живуть на його ділянці. У предпасхальний вечір Баргамот стоїть на пості. У нього поганий настрій, тому що він зможе потрапити додому до рясного стола тільки о третій годині ночі. Він з ворожістю проводжає поглядом святково одягнених людей, що відправляються в церкву: це через них він змушений голодний стояти вночі на вулиці. Баргамот мріє, як повернеться додому й подарує молодшому синові Ванюшке гарне мармурове великоднє яєчко

Зненацька з’являється п’яний Гараська, «не людина, а виразка», особливо нелюбимий Баргамотом пушкар. «Фізіономія Гараськи, з більшим відвислим червоним носом… зберігала на собі речовинні знаки речовинних відносин до алкоголю й кулака ближнього». Баргамот вистачає Гараську за комір і тягне в ділянку, сподіваючись у такий спосіб попередити наміру Гараськи що-небудь украсти. По дорозі Гараська задає безглузді питання про воскресіння Христа, здивований Баргамот випускає з рук засалений комір сорочки п’янички, і той падає, давлячи предмет, тільки що вийнятий з кишені. Упалий Гараська голосно виє й показує Баргамоту, що він розбив великоднє яєчко, що хотів від чистого серця подарувати городовому

Здивований Баргамот зненацька для себе запрошує Гараську розговлятися до себе додому. Здивована дружина городового, Марья, гостинно пригощає Гараську, називає його по имени-отчеству. Вражений Гараська знову заливається слізьми: адже його отроду ніхто не називав так шанобливо.

Андрєєв Л. - Баргамот і Гараська

(Великоднє оповідання, 1902)

Бергамот (Іван Акиндиним Бергамотів) - у своїй офіційній частині “городовий, що йменувався, бляхою № 20″, а в неофіційній попросту “Баргамот”. Баргамот живе в Орлі на Пушкарной вулиці, де жив і Л. Андрєєв. “По своїй зовнішності Баргамот, скоріше, нагадував мастодонта або взагалі одного з тих милих, але загиблих створень, які за браком приміщення давно вже покинули землю, заповнену мозгляками-людишками. Високий, товстий, сильний, гучний Баргамот становив на поліцейському обрії видну фігуру й давно, звичайно, досяг би відомих ступенів, якби душу його, здавлена стінами, не була пслружена в богатирський сон”. І от цьому героєві, якого люди “з піднесеними вимогами” назвали б “шматком м’яса”, “дрюком”, стояло пережити несподіване переродження, воскресіння душі, можливе, мабуть, лише в жанрі вибраного письменником великоднього оповідання. Винуватцем його був п’яниця, “скандаліст перший на всій окраїні”, Гараська, відомий до того ж непристойною лайкою й “лихомовством”, за що не раз був біт прикажчиками. От і зараз у Баргамота побачивши світлого Христова Воскресіння, що набрався з ранку, Гараськи “чесалися руки, але свідомість того, що в такий великий день начебто незручно пускати їх у хід, стримувало його”. У Гараськс сполучалися “дивним образом самовпевненість і навіть зухвалість із лагідністю”. Він задасть городовому наївне питання: “Христос, виходить, воскрес?” Баргамот, що тримає Гараську за “засалений комір” і “заінтригований дивними питаннями”, відпускає руку, і Гараська падає, “не встигши показати Баргамоту предмета, тільки що вийнятого їм з кишені”, падає “особою на землю” і виє “як баби виють по небіжчику”. Розгублений городовий розуміє, що упала людина хотіла витягтися з кишені крашанка й похристосуватися сним.

И відбувається чудо: Баргамот, що хотіло відвести Гараську в ділянку, кличе його до себе додому розговлятися. Дружина городничего, Марья, звертається, як з’ясовується згодом, уперше в його житті, до Гараське по ім’ю та по батькові - Гарасим Андре-Ич: “Із грудей його виривається знову те саме жалібне й грубе виття…” Так коротко показане воскресіння ще однієї вічної людської душі - Гараськи.