Холодно, безлюдно, грандіозно! Північне сяйво спалахувало й горіло так правильно, що можна було точно розрахувати, у яку мінуту світло підсилиться, у яку померкне. Посередині найбільший пустельної сніжної зали перебувало замерзле озеро. Лід тріснув на ньому на тисячі шматків, таких однакових і правильних, що це здавалося якимось фокусом. Посередині озера сиділа Сніжна королева, коли бувала будинку, говорячи, що сидить на дзеркалі розуму; на її думку, це було єдине й краще дзеркало на світлі

Кай зовсім посинів, майже почорнів від холоду, але не зауважував етого - поцілунки Сніжної королеви зробили його нечутливим до холоду, та й саме серце його було однаково що шматок льоду. Кай возився із плоскими гострими крижинами, укладаючи їх на всілякі лади. Є адже така гра-складання фігур з дерев’яних дощечок, - яка називається китайською головоломкою. От і Кай теж складав різні вигадливі фігури, тільки із крижин, і це називалося крижаною грою розуму. У його очах ці фігури були чудом мистецтва, а складання їх - заняттям першорядної важливості. Це відбувалося тому, що в оці в нього сидів осколок чарівного дзеркала. Складав він і такі фігури, з яких виходили цілі слова, але ніяк не міг скласти того, що йому особливо хотілося, - слово “вічність”. Сніжна королева сказала йому: “Якщо ти складеш це слово, ти будеш сам собі пан, і я подарую тобі все світло й пару нових ковзанів”. Але він ніяк не міг його скласти

- Тепер я полечу в теплі краї, - сказала Сніжна королева. - Загляну в чорні казани

Так вона називала кратери вогнедишних гір - Етни й Везувію

- Побілю їх трошки. Це добре для лимонів і винограду

Вона полетіла, а Кай залишився один у неозорої пустельної залі, дивився на крижини й усе думав, думав, так що в голові в нього тріскотіло. Він сидів на місці, такий блідий, нерухливий, немов нежитловий. Можна було подумати, що він зовсім змерзнув

У це-той час у величезні ворота, якими були буйні вітри, входила Герда. І перед нею вітри вляглися, точно заснули. Вона ввійшла у величезну пустельну крижану залу й побачила Кая. Вона негайно довідалася його, кинулася йому на шию, міцно обійняла його й викликнула:

- Кай, милий мій Кай! Нарешті-Те я знайшла тебе!

Але він сидів усе такий же нерухливий і холодний. І тоді Герда заплакали; гарячі сльози її впали йому на груди, проникнули в серце, розтопили крижану кору, розтопили осколок. Кай глянув на Гердові й раптом залився слізьми й плакав так сильно, що осколок витік з ока разом зі слізьми. Тоді він довідався Гердові й зрадів:

- Герда! Мила Герда!.. Де ж це ти була так довго? Де був я сам? - И він оглянувся навколо. - Як тут холодно, безлюдно!

И він міцно пригорнувся до Герді. А вона сміялася й плакала від радості. І це було так чудово, що навіть крижини пустилися в танок, а коли утомилися, уляглися й склали те саме слово, що задала скласти Каю Сніжна королева. Склавши його, він міг зробитися сам собі паном так ще одержати від її в дарунок все світло й пару нових ковзанів

Герда поцілувала Кая в обидві щоки, і вони знову зашарілися, як троянди; поцілувала його в очі, і вони заблищали; поцілувала його руки й ноги, і він знову став бадьорим і здоровим

Сніжна королева могла повернутися коли завгодно - його відпускна лежала отут, написана блискучими крижаними буквами

Кай з Гердой рука об руку вийшли із крижаних чертогів. Вони йшли й говорили про бабусю, про троянд, що цвіли в їхньому садку, і перед ними стихали буйні вітри, переглядало сонце. А коли дійшли до куща із червоними ягодами, там уже чекав їх північний олень

Кай і Герда відправилися спочатку до фінки, відігрілися в неї й довідалися дорогу додому, а потім - до лапландки. Та зшила їм нове плаття, полагодила свої сани й поїхала їх проводжати

Олень теж проводжав юних подорожан аж до самої границі Лапландії, де вже пробивалася перша зелень. Отут Кай і Герда попрощалися з ним і слапландкой.

От перед ними й ліс. Запекли перші птахи, дерева покрилися зеленими бруньками. З лісу назустріч подорожанам виїхала верхи на чудовому коні молода дівчина в яскраво-червоній шапочці з пістолетами за поясом

Герда відразу довідався й кінь - вона була колись упряжена в золоту карету - і дівчину. Це була маленька розбійниця

Вона теж довідалася Гердові. От була радість!

- Ишь ти, бурлака! - сказала вона Каю. - Хотілося б мені знати, чи коштуєш ти того, щоб за тобою бігали на край світла?

Але Герда порвала її по щоці й запитала про принца й принцесу

- Вони виїхали в чужі краї, - відповідала молода розбійниця

- А ворон? - запитала Герда

- Лісовий ворон умер; ручна ворона залишилася вдовою, ходить із чорною шерстинкою на ніжці й ремствує на долю. Але все це дрібниці, а ти от розкажи-ка краще, що з тобою було і як ти знайшла його.

Герда й Кай розповіли їй про всім

- Ну, от і казці кінець! - сказала молода розбійниця, потисла їм руки й обіцяла відвідати їх, якщо коли-небудь заїде до них вгород.

Потім вона відправилася своєю дорогою, а Кай і Герда - своєї

Вони йшли, і на їхньому шляху розцвітали весняні квіти, зеленіла трава. От пролунав дзвін, і вони довідалися дзвіниці свого рідного міста. Вони піднялися по знайомим сходам і ввійшли в кімнату, де все було по-старому: годинники говорили ” тик-так”, стрілки рухалися по циферблаті. Але, проходячи в низенькі двері, вони помітили, що стали зовсім дорослими. Квітучі рожеві кущі заглядали з даху у відкрите віконце; відразу стояли їхні дитячі стільчики. Кай з Гордої селі кожний на свій, взяли один одного за руки, і холодна, пустельне пишнота чертогів Сніжної королеви забулося, як важкий сон

Так сиділи вони рядком, обоє вже дорослі, але діти серцем і душою, а надворі стояло літо, тепле благодатне літо

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » Андерсен Х. К. - Сніжна королева . З'явився готовий твір.