ПРО, як билося серденько Герди від страху й нетерпіння! Точно вона збиралася зробити щось дурне, але ж вона тільки хотіла довідатися, чи не тут її Кай! Так, так, він, вірно, тут! Герда так жваво уявляла собі його розумні очі, довгі волосся, і як він посміхався їй, коли вони, бувало, сиділи рядком під кущами троянд. А як зрадіє він тепер, коли побачить неї, почує, на який довгий шлях зважилася вона заради нього, довідається, як горювали про нього всі домашні! Ах, вона була просто поза собою від страху й радості!

Але от вони на площадці сходів. На шафі горіла лампа, а на підлозі сиділа ручна ворона й оглядалася по сторонах. Герда присіла й поклонилася, як учила її бабуся

- Мій наречений розповідав мені про вас стільки гарного, панянка! - сказала ручна ворона. - И ваше життя також дуже зворушливе! Чи не завгодно вам взяти лампу, а я піду вперед. Ми підемо прямою дорогою, отут ми нікого не зустрінемо

- А мені здається, за нами хтось іде, - сказала Герда, і в ту ж мінуту повз неї з легким шумом промчалися якісь тіні: коня із гривами, що розвіваються, і тонкими ногами, мисливці, дами й кавалери верхами

- Це сни! - сказала ручна ворона. - Вони є сюди, щоб думки високих осіб унеслись на полювання. Тим краще для нас, зручніше буде розглянути сплячих

Отут вони ввійшли в першу залу, де стіни були оббиті рожевим атласом, затканим квітами. Повз дівчинку знову пронеслися сни, але так швидко, що вона не встигла розглянути вершників. Одного залу була великолепнее інший, так що було від чого прийти в замішання. Нарешті вони дійшли до спальні. Потовк нагадував верхівку величезної пальми з дорогоцінними кришталевими листами; із середини його спускалося товсте золоте стебло, на якому висіли два ліжка у вигляді лілій. Одна була біла, у ній спала принцеса, інша - червона, і в ній Герда сподівалася знайти Кая. Дівчинка злегка відігнула один із червоних пелюстків і побачила темно-русяву потилицю. Це Кай! Вона голосно назвала його по ім’ю й піднесла лампу до самої його особи. Сни із шумом умчалися ладь; принц прокинувся й повернув голову… Ах, це був не Кай!

Принц походив на нього тільки з потилиці, але був так само молодий і гарний. З білої лілії виглянула принцеса й запитала, що трапилося. Герда заплакала й розповіла всю свою історію, згадавши й про те, що зробили для неї ворони

- Ах ти бедняжка! - сказали принц і принцеса, похвалили ворон, оголосили, що нітрохи не гневаются на них - тільки нехай вони не роблять цього надалі, - і захотіли навіть нагородити їх.

- Хочете бути вільними птахами? - запитала принцеса. - Або бажаєте обійняти посаду придворних ворон, на повному змісті з кухонних залишків?

Ворон з вороною поклонилися й попросили посади при дворі. Вони подумали про старість і сказали:

- Добре адже мати вірний шматок хліба на старості років!

Принц устав і поступився свою постіль Герді - більше він поки нічого не міг для неї зробити. А вона склала ручки й подумала: “Як добра всі люди й тварини!” - закрила очі й солодко заснула. Сни знову прилетіли в спальню, але тепер вони везли на маленьких саночках Кая, що кивав Герді головою. На жаль, все це було лише в сні й зникло, як тільки дівчинка прокинулася

На інший день її одягли від голови до ніг у шовк і оксамит і дозволили їй залишатися в палаці скільки вона побажає

Дівчинка могла жити так поживати отут припеваючи, але прогостила всього кілька днів і стала просити, щоб їй дали візок з конем і пари черевиків - вона знову хотіла пуститися розшукувати по белу світла свого названого братика

Їй далечіні й черевики, і муфту, і чудесне плаття, а коли вона попрощалася з усіма, до воріт під’їхала карета із чистого золота, із сяючими, як зірки, гербами принца й принцеси: у кучерів, лакеїв, форейторів - дали їй і форейторів - красувалися на головах маленькі золоті корони

Принц і принцеса самі посадили Гердові в карету й побажали їй щасливі шляхи

Лісовий ворон, що вже встиг женитися, проводжав дівчинку перші три милі й сидів у кареті поруч із нею - він не міг їхати, сидячи спиною до коней. Ручна ворона сиділа на воротах і ляскала крильми. Вона не поїхала проводжати Гердові, тому що страждала головними болями, з тих пор як одержала посаду при дворі й занадто багато їла. Карета була повнісіньким цукровими крендельками, а ящик під сидінням - фруктами й пряниками

- Прощай! Прощай! - закричали принц і принцеса

Герда заплакала, ворона - теж. Через три милі попрощався з дівчинкою й ворон. Важке було расставанье! Ворон злетів на дерево й махав чорними крильми доти, поки карета, що сіяла, як сонце, не зникла з виду

ІСТОРІЯ П’ЯТА. МАЛЕНЬКА РОЗБІЙНИЦЯ

От Герда в’їхала в темний ліс, у якому жили розбійники; карета горів як жар, вона різала розбійникам ока, і вони просто не могли цього винести

- Золото! Золото! - закричали вони, схопивши коней на вуздечку, убили маленьких форейторів, кучері й слуг і витяглися з карети Гердові

- Ишь яка гарненька, жирненькая! Орешками відгодована! - сказала баба розбійниця з довгою твердою бородою й волохатими, навислими бровами. - Жирненькая, що твій баранчик! Ну-ка, яка на смак буде?

И вона витяглася гострий блискаючий ніж. Який жах!

- Чи! - скрикнула вона раптом: неї вкусила за вухо її власна дочка, що сиділа в неї за спиною й була така неприборкана й свавільна, що просто любо. - Ах ти погане дівчисько! - закричала мати, але вбитий”. Гердові не встигла

- Вона буде грати із мною, - сказала маленька розбійниця. - Вона віддасть мені свою муфту, своє гарненьке платтячко й буде спати із мною в моєї постелі

И дівчинка знову так вкусила матір, що та підстрибнула й закрутилася на місці. Розбійники зареготали

- Ишь як танцює зі своїм дівчиськом!

- Хочу в карету! - закричала маленька розбійниця й наполягла на своєму - вона була жахливо розпещена й уперта

Вони сіли з Гердой у карету й помчалися по пнях і купинам у хащу лісу

Маленька розбійниця була ростом з Гердові, але сильніше, ширше в плечах і набагато смуглее. Ока в неї були зовсім чорні, але якісь сумні. Вона обійняла Гердові й сказала:

- Вони тебе не вб’ють, поки я не розсерджуся на тебе. Ти, вірно, принцеса?

- Ні, - відповідала дівчинка й розповіла, що довелося їй випробувати і як вона любить Кая.

Маленька розбійниця серйозно подивилася па її, злегка кивнула й сказала:

- Вони тебе не вб’ють, навіть якщо я й розсерджуся на тебе, - я краще сама вб’ю тебе!

И вона обтерла сльози Герді, а потім сховала обидві руки в її гарненьку м’яку теплу муфточку.

От карета зупинилася: вони в’їхав і у двір розбійницького замка

Він був весь у величезних тріщинах; з них вилітали ворони й ворони. Звідкись вискочили величезні бульдоги, здавалося, кожному з них дарма проковтнути людини, але вони тільки високо підстрибували й навіть не гавкали - це було заборонено. Посередині величезної зали з напіврозваленою, покритою кіптявою стінами й кам’яною підлогою палав вогонь. Дим піднімався до стелі й сам повинен був шукати собі вихід. Над вогнем кипів у величезному казані суп, а на рожнах жарилися зайці й кролики

- Ти будеш спати разом із мною от отут, біля мого маленького звіринцю, - сказала Герді маленька розбійниця

Дівчинок нагодували, напоїли, і вони пішли у свій кут, де була постелена солома, накрита килимами. Вище сиділо на жердинах більше сотні голубів. Всі вони, здавалося, спали, але, коли дівчинки підійшли, злегка заворушилися

- Веемой! - сказала маленька розбійниця, схопила один голуба за ноги й так труснула його, що той забив крильми. - На, поцілунок його! - крикнула вона й тикнула голуба Герді прямо в особу. - А от отут сидять лісові плутишки, - продовжувала вона, указуючи на двох голубів, що сиділи в невеликому поглибленні в стіні, за деревянною ґратами. - Ці двоє - лісові плутишки. Їх треба тримати під замком, не те жваво полетять! А от і мій милий старичина бяшка! - И дівчинка потягнула за роги прив’язаного до стіни північного оленя в блискучому мідному нашийнику. - Його теж потрібно тримати на прив’язі, інакше втече! Щовечора я лоскочу його під шиєю своїм гострим ножем - він до смерті цього боїться

Із цими словами маленька розбійниця витяглася з ущелини в стіні довгий ніж і провела їм по шиї оленя. Бідна тварина забрикалася, а дівчинка зареготала й потягла Гердові кпостели.

- Невже ти й спиш із ножем? - запитала неї Герда

- Завжди! - відповідала маленька розбійниця. - Мало що може статися! Ну, розкажи мені ще раз про Кае й про те, як ти пустилася мандрувати по белу світла

Герда розповіла. Лісові голуби в клітці тихо воркотали; інші голуби вже спали. Маленька розбійниця оповила одною рукою шию Герди - в іншій у неї був ніж - і захропла, але Герда не могла зімкнути око, не знаючи, уб’ють її або залишать вживих.

Раптом лісові голуби проворковали:

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » Андерсен Х. К. - Сніжна королева . З'явився готовий твір.