- Як же я забарилася! - сказала дівчинка. - Мені адже треба шукати Кая!.. Ви не знаєте, де він? - запитала вона в троянд. - чи Правда, що він умер і не повернеться більше?

- Він не вмер! - відповідали троянди. - Ми адже були під землею, де лежать всі померлі, але Кая меж ними не було

- Спасибі вам! - сказала Герда й пішла до інших квітів, заглядала в їх чашечки й запитувала: - Ви не знаєте, де Кай?

Але кожна квітка грілася на сонечку й думала тільки про свою власну казку або історію. Багато їх наслухалася Герда, але жоден не сказав ні слова Окае.

Тоді Герда пішла до кульбаби, що сияли в блискучій зеленій траві

- Ти, маленьке ясне сонечко! - сказала йому Герда. - Скажи, чи не знаєш ти, де мені шукати мого названого братика?

Кульбаба засяяла ще яскравіше й глянув на дівчинку. Яку ж пісеньку проспівав він їй? На жаль! І в цій пісеньці ні слова не говорилося про Кае!

- Був перший весняний день, сонце гріло й так привітно світило на маленький дворик. Промені його сковзали по білій стіні сусіднього будинку, і біля самої стіни проглянув першу жовтеньку квітку, вона блискав на сонце, немов золотий. У двір вийшла посидіти стара бабуся. От прийшла з гостей її онученяти, бідна служниця, і поцілувала бабусю. Поцілунок дівчини дорожче золота - він іде прямо від серця. Золото на її губах, золото в серце, золото й на небі в ранкову годину! От і всі! - сказав кульбабу

- Бідна моя бабуся! - зітхнула Герда. - Вірно, вона нудьгує про мене й горює, як горювала про Кае. Але я незабаром повернуся і його приведу із собою. Нема чого більше й розпитувати квіти - користі від них не доможешся, вони знай повторюють своє! - И вона побігла в кінець саду

Двері були замкнені, але Герда так довго хитала іржавий засув, що він піддався, двері відчинилася, і дівчинка так, босоніжкою, і пустилася бігти по дорозі. Разу три оглядалася вона назад, але ніхто не гнався за нею

Нарешті вона утомилася, присіла на камінь і огляділася: літо вже пройшло, надворі стояла пізня осінь. Тільки в чудесному саду бабусі, де вічно сіяло сонечко й цвіли квіти всіх пір року, цього не було помітно.

- Господи! Як же я забарилася! Адже вже осінь надворі! Отут не до відпочинку! - сказала Герда й знову пустилася впуть.

Ах, як нили її бідні втомлені ніжки! Як холодно, сиро було навколо! Довгі листи на вербах зовсім пожовкли, туман осідав на них великими краплями й стікав на землю; листи так і сипалися. Один тільки терник стояв весь покритий в’язкими, терпкими ягодами. Яким сірим, сумовитим здавався увесь світ!

ІСТОРІЯ ЧЕТВЕРТА. ПРИНЦ І ПРИНЦЕСА

Довелося Герді знову присісти відпочити. На снігу прямо перед нею стрибав великий ворон. Довго дивився він на дівчинку, киваючи їй головою, і нарешті мовив:

- Кар-Кар! Здррравствуй!

Вимовляти по-людськи чистіше він не міг, але він бажав дівчинці добра й запитав неї, куди це вона бреде по белу світла одна-одинешенька. Що таке “одна-одинешенька”, Герда знала дуже добре, сама на собі випробувала. Розповівши воронові все своє життя, дівчинка запитала, чи не видал він Кая.

Ворон задумливо покачав головою й сказав:

- Може бути! Може бути!

- Як! Правда? - викликнула дівчинка й ледве не задушила ворона - так міцно вона його розцілувалася

- Потише, потише! - сказав ворон. - Думаю, це був твій Кай. Але тепер він, вірно, забув тебе зі своею принцесою!

- Хіба він живе в принцеси? - запитала Герда

- А от послухай, - сказав ворон. - Тільки мені жахливо важко говорити по^-вашому. От якби ти розуміла по-вороньи, я розповів би тобі про усім куди краще.

- Ні, цьому мене не вчили, - сказала Герда. - Як шкода!

- Ну нічого, - сказав ворон. - Розповім як зумію, хоч і погано.

И він розповів усе, що знав

- У королівстві, де ми з тобою перебуваємо, є принцеса, така розумник, що й сказати не можна! Прочитала всі газети на світі й забула все, що в них прочитала, - от яка розумниця! Раз якось сидить вона на троні - а веселощі-те в цьому не так уже багато, як люди говорять, - і наспівує пісеньку: “Отчого б мені не вийти заміж?” “Але ж і справді!” - подумала вона, і їй схотілося заміж. Але в чоловіки вона хотіла вибрати такої людини, який би вмів відповідати, коли з ним говорять, а не такого, що вмів би тільки величатися, - це адже так нудно! І от барабанним боєм скликають всіх придворних дам, повідомляють їм волю принцеси. Уже так вони все зраділи! “От це нам подобається! - говорять. - Ми й самі недавно про це думали!” Все це щира правда! - додав ворон. - У мене при дворі є наречена - ручна ворона, від її-те я й знаю все це

На інший день всі газети вийшли з облямівкою із серць і з вензелями принцеси. А в газетах оголошено, що кожних парубків приємної зовнішності може з’явитися в палац і поговорити із принцесою; того ж, хто буде тримати себе невимушено, як удома, і виявиться всіх красномовніше, принцеса обере в чоловіки. Так, так! - повторив ворон. - Все це так само вірно, як те, що я сиджу тут перед тобою. Народ валом повалив у палац, пішла тиснява й штовханина, так усе без пуття ні в перший, ні в другий день. На вулиці всі наречені говорять відмінно, а коштує їм переступити палацовий поріг, побачити гвардію в сріблі так лакеїв у золоті й увійти у величезним, залитим світлом зали - і їхній острах бере. Підступлять до трону, де сидить принцеса, та й повторюють за нею її ж слова, а їй зовсім не це було потрібно. Ну, точно на них псую напускали, обпоювали дурманом! А вийдуть за ворота - знову знайдуть дарунок слова. Від самих воріт до дверей тягся довгий-довгий хвіст наречених. Я сам там був і бачив

- Ну, а Кай-Те, Кай? - запитала Герда. - Коли ж він з’явився? І він прийшов свататися?

- Постій! Постій! От ми дійшли й до нього! На третій день з’явився невеликий чоловічок, не в кареті, не верхи, а просто пішки, і прямо в палац. Ока блищать, як твої, волосся довгі, от тільки одягнене бідно.

- Це Кай! - зраділа Герда. - Я знайшла його! - И вона захлопала владоши.

- За спиною в нього була торбинка, - продовжував ворон

- Ні, це, вірно, були його санки! - сказала Герда. - Він пішов з будинку ссанками.

- Дуже може бути! - сказав ворон. - Я не дуже вдивлявся. Отож, моя наречена розповідала, як увійшов він у палацові ворота й побачив гвардію в сріблі, а по всім сходам лакеїв у золоті, ні крапельки не зніяковів, тільки головою кивнув і сказав: “Скучненько, мабуть, стояти отут на сходах, увійду-ка я краще в кімнати!” А всі зали залиті світлом. Таємні радники і їх превосходительства расхаживают без чобіт, золоті блюда розносять, - урочистіше нікуди! Чоботи його страшно скриплять, а йому все дарма.

- Це напевно Кай! - викликнула Герда. - Я знаю, він був у нових чоботах. Я сама чула, як вони скрипіли, коли він приходив кбабушке.

- Так, вони таки скрипіли порядком, - продовжував ворон. - Але він сміло підійшов до принцеси. Вона сиділа на перлині величиною з колесо прядки, а навкруги стояли придворні дами зі своїми служницями й служницями служниць і кавалери зі слугами й слугами слуг, а в тих знову служники. Чим ближче хто-небудь стояв до дверей, тим вище задирав ніс. На служника слуги слуги, що стояв у самих дверях, не можна було й глянути без тремтіння - такий він був важливий!

- От страх-те! - сказала Герда. - А Кай все-таки женився на принцесі?

- Не будь я вороном, я б сам женився на ній, хоч я й заручений. Він завів із принцесою бесіду й говорив не гірше, ніж я по-вороньи, - так, принаймні, сказала мені моя ручна наречена. Тримався він дуже вільно й мило й заявив, що прийшов не свататися, а тільки, послухати розумні мовлення принцеси. Ну й от, вона йому сподобалася, він їй теж.

- Так-Так, це Кай! - сказала Герда. - Він адже такий розумний! Він знав всі чотири дії арифметики, так ще із дробами! Ах, проводь же мене в палац!

- Легко сказати, - відповідав ворон, - важко зробити. Постій, я поговорю з моєю нареченою, вона що-небудь придумає й порадить нам. Ти думаєш, що тебе от так прямо й впустять у палац? Як же, не дуже-те впускають таких дівчинок!

- Мене впустять! - сказала Герда. - Коли Кай почує, що я отут, він зараз же прибіжить за мною

- Почекай мене отут у ґрат, - сказав ворон, труснув головою й полетів

Повернувся він уже зовсім надвечір і закаркав:

- Кар, кар! Моя наречена шле тобі тисячу уклонів і от цей хлібець. Вона стягнула його на кухні - там їх багато, а ти, вірно, голодна!.. Ну, у палац тобі не потрапити: ти адже боса - гвардія в сріблі й лакеї в золоті нізащо не пропустять тебе. Але не плач, ти все-таки потрапиш туди. Наречена моя знає, як пройти в спальню принцеси із чорного ходу й де дістати ключ

И от вони ввійшли в сад, пішли по довгих алеях, де один за іншим падла осінні листи, і коли вогні в палаці згасли, ворон провів дівчинку в напіввідчинені двері

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » Андерсен Х. К. - Сніжна королева . З'явився готовий твір.