Зрозумiло, звернення Свидницького, як i iнших його сучасникiв, до фольклористичних студiй, а потiм опрацювання уснопоетичних сюжетiв вiдбувалося не без впливу романтичної традицiї в лiтературi. З одного боку, молодi ентузiасти через заглиблення у фольклор прагнули краще зрозумiти свiй народ, усвiдомити роль i мiсце трудящих у суспiльно-iсторичному процесi. А з другого, усна народна поезiя була прекрасною лiтературною школою: саме через засвоєння iдейно-художнiх принципiв фольклору, використання його мотивiв i образiв, через орiєнтацiю на його вiками вiдшлiфовану мову вiдбувався процес становлення нового українського письменства.

Водночас Свидницький, як i iншi українськi письменники середини XIX ст., орiєнтуючись на досвiд розвитку реалiзму в росiйськiй i захiдноєвропейськiй лiтературах, почав розумiти необхiднiсть розширення сфери художнього вiдображення. Усна народна творчiсть з її часто фантастичним поясненням дiйсностi, своєрiднiстю художнiх узагальнень, збiрними типами не могла стати основою реалiстичної типiзацiї.

В останнi роки свого життя Свидницький написав два десятки невеликих оповiдань i нарисiв росiйською мовою, що побачили свiт у 1868-1870 рр. на шпальтах одеської i київської газет.

Досить рiзноманiтна тематика творiв Свидницького малої форми. Однi з них за проблематикою примикають до «Люборацьких», подаючи картини з життя сiльського духiвництва на Подiллi («Прошлый быт православного духовенства», «На похоронах», «Арендарь», «Гаврусь и Катруся») чи навчання в духовних школах («Два упрямых»). Iншi розповiдають про дрiбних чиновникiв, їхню щоденну боротьбу за шматок хлiба («Попался впросак», «Хоч з мосту та в воду»). Окрему групу становлять оповiдання i нариси про людей, викинутих на дно життя («Жебраки»), а також твори до певної мiри пригодницького характеру, в яких знайшли вiдбиття такi явища, як розбої, грабунки, контрабанда, фальшування грошей, хижацьке збагачення («Пачковозы», «Конокрады», «Железный сундук»).

Щодо жанрової форми, то окремi з названих творiв є майстерно викiнченими зразками соцiального оповiдання. Такi оповiдання, як «Два упрямых», «Попался впросак», «За год до холеры», вiдзначаються вмiлим компонуванням матерiалу, чiткiстю сюжетних лiнiй, переконливим з’ясуванням життєвих доль персонажiв. У деякiх творах чимало уваги придiляється змалюванню звичаїв i обрядiв, авторським розмiрковуванням про суть зображених подiй. Ще iнша група творiв є звичайними жанрово-ентографiчними нарисами («Прошлый быт православного духовенства»), автобiографiчними («Хоч з мосту та в воду») чи подорожнiми («Из путевых записок по Подольской губернии», «Туда и обратно») замальовками.

Pages: 1 2