Сучасному школяреві мало відомий Анатолій Патрикійович Свидницький, бо лише недавно його ім’я з’явилось у шкільній програмі. Вивчення його творчості варто починати з розповіді про життєвий шлях письменника в контексті тогочасної епохи. Ця розповідь може мати вигляд лекції вчителя або одного чи кількох учнів, що написали реферати на тими: «Анатолій Свидницький. Талант митця й трагедійність долі», «Проблематика роману А. Свидницького «Люборацькі» та ін.

Народився Анатолій Патрикійович Свидницький 13 вересня 1834 долі в селі Маньківцях Тульчинського району на Вінниччині. Батько письменника був сином дяка. «Освіти не мав ніякої. При церкві навчився читати й писати, вивчив цйрковний устав і службу розпочав з дячка. Лише 1836 долі одержавши парафію священика в Маньківцях» ‘. Серед парафіян він відзначався простотою та добрим ставленням. У сім’ї, крім Анатолія, було ще три сині й дві дочки. Оддаючи в науку своїх дітей, Патрикій Свидницький мріяв про покращення їхнього життя в майбутньому. Особливо великі надії батько покладав на Анатолія, прогнозував йому високу духовну посаду. Алі так не сталося. Раннє спілкування Анатолія з простимо народом виробило в майбутнього письменника критичний погляд на навколишнє оточення, навчило приймати самостійні рішення, заронило в душу іскру гордості, яка не згасала протягом усього подальшого життя.

Вчитися А. Свидницький почав з дев’яти років у Крутянській духовній школі. Це була восьмирічна школа, де більшість предметів носили церковно-релігійний зміст. Знущання вчителів над учнями, жахливий побут, механічне зазубрювання матеріалу, супроводжуване різкою, призводили до нестерпного, майже неможливого перебування в такому закладі. Бурсаків часто запозбавляли на повторний курс, смороду занепадали духом. Щоб хоч якось звеселити своє шкільне життя, учні привчалися красти, палити цигарки, пити горілку і грати в карти. Однак А. Свидницький закінчив цю школу в 1851 році. Тоді ж юнак продовжив навчання, вступивши до Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Училися в семінарії 6 років, проте структурою навчально-виховного процесу навчання мало чим відрізнялося від принизливих для людини порядків у бурсі.

Інтерес до українського художнього слова та фольклорного багатства народу А. Свидницький задовольняв самоосвітою. Завдяки своїй наполегливості він, крім грецької, латині та старослов’янської, які вивчав у семінарії, опанував французьку, польську й болгарську мови. Та справжнім відкриттям культури слова й думки для нього в семінарські роки ставши Т. Шевченко, твори якого Свидницький читав із захопленням. Освіта А. Свидницького не завершується після закінчення семінарії. В 1856 році він починає навчатися в Київському університеті, де зіткнувся з великою матеріальною скрутою. Були дні, що студент харчувався лише сухарями, які припасла вдома для нього мати. Тім годиною Свидницький не замикався лише на навчанні, його уяву всі більше заполоняли враження від подій у культурно-просвітницькій сфері. Він не міг байдуже реагувати на розгром Кирило-Мефодіївського товариства (1847) і незабаром входити до складу таємного студентського товариства, що в основу своєї діяльності поклало просвітительську роботові. Це об’єднання було розгромлене в 1860 році, алі Свидницький уникнув арешту й продовжував таємно підтримувати зв’язки з деякими членами колишнього товариства. Варто відзначити, що Свидницький-студент бравий долю в упорядкуванні «Словника української мови», передавши записані спостереження над мовою жителів Поділля, Полтавщини укладачам цього видання під керівництвом П. Житецького. Алі університет Анатолієві закінчити не вдалося: не було грошів сплатити за навчання. Кілька разів його звільняли за це, а 19 грудня 1859 долі звільнили остаточно. Та ще деякий година Свидницький не залишає Київ, знімає дешеві кімнати на околицях міста, всі більше й більше прилучаючись до літературного життя.

1860 долі в «Чернігівських губернських відомостях» було надруковано його перший вірш «Горлиця». Невдовзі, склавши при університеті достроково екзамени, Свидницький дістане призначення в Миргородську повітову школу. У Миргороді молодий учитель словесності організовує громадську бібліотеку, недільні школи, займається етнографією.

В 1861 році Свидницький написавши одну йз своїх наукових етнографічних праць - статтю «Великдень у подолян», про якові схвально відгукувався Й. Франко. Мріяв письменник створити граматику для школярів, а також написати шдручники з арифметики та географії. Та здійснення сподівань потребувало багато сили й години. Вже невідступно чатували на нього невдачі, розчарування й втома. Журнал «Основа» не поспішав із друком статей. До всього ще й постійний нагляд за активну громадсько-культурну діяльність. Всі важче й сумніше ставало жити в Миргороді. Довелося залишити й це місто, і вчительську, роботові

В 1862 році А. Свидницький опиняється в глухому провінційному закутку Чернігівщини - Козельці, з великими труднощами отримує посаду наглядача по акцизі’. Чиновницька служба, що забирає багато години на поїздки, не сприяє творчому натхненню письменника, та він багато роздумує над становищем селянства. У Козельці посміхнулося Свидницькому особисте щастя. 1863 долі він одружився з Оленою Величківською - дочкою лікаря. Та незабаром нестатки й сімейні чвари вивітрили кбхання, і натомість з’явилися байдужість і зневіра. Письменник шукає розради в горілці. Схильність до випивок, започаткована ще в бурсі та семінарії, тепер ставала хронічною хворобою. Йому погрожували звільненням з роботи, а в’ сім’ї вже було троє дітей… Та А. Свидницький не здався, намагався зібрати рештки зусиль і здібностей, аби знайти вихід із скрутного становища

Осінь 1868 долі зблиснула надією для письменника: в «Одеському віснику» було надруковано його оповідання «Оси-татки від часів доісторичних».

Весною 1869 долі Свидницький приїжджає до Києва в пошуках посади з пристойною платнею. Йому вдалося влаштуватися помічником завідувача архіву при Київському університеті, де і працював з 1869 по 1871 рік. Алі невеликі заробітки не могли покращити матеріальне становище родини. Злиденний, невлаштований побут призводив до всі частіших депресій, супроводжуваних проявами алкоголізму, що спричинило серйозні порушення здоров’я. Крайня матеріальна нестаток штовхнула його письмово звернутися до завідуючого Київського центрального архіву з проханням про матеріальну допомогу. Та байдужа чиновницька душу не відгукнулася на людський біль. А незабаром Свидницький уже не потребував ні допомоги, ні співчуття, бо 18 липня 1871 долі перестало битися його серце. Було йому всього 37 років. Страдницька частка обривається на півдорозі, аби озватися луною вбезсмерті.

Ім’я письменника, фольклорознавця, педагога й громадського діяча А. Свидницького становить особливий інтерес для сучасного школяра, який прагне разом з учителем пізнати минувшину через слово художньої літератури. «Поки огні не горять»,- писав Свидницький в одному з віршів, який тематично споріднюється з творчістю Т. Шевченка, Лесі Українки, інших письменників. У наш багато обіцяючий година ці слова Свидницького промовистою афористичністю б’ють на сполох: швидше запалити «огні» правдивого пізнання про забуті. Поки мі не вивчимо минуле, не буде надійного майбутнього. Літературне й громадське діяння Свидницького охоплює хвиля бурхливого піднесення культури та просвіти в Україні, що пов’язано з неповторними іменами М. Драгоманова, І. Білика, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного…

Свидницький розпочинає шлях у літературу віршами, які писалися під впливом чи настрою якоїсь події. Поетичний спадок А. Свидницького є цінним джерелом пізнання світогляду письменника, яку виявилось у розумінні суспільних процесів кінця 50-х - качану 60-х рдків XIX століття. Особливо популярною на тієї годину була вірш-пісня Свидницького «Б полі частка стояла». Формою викладу вірш нагадує народну пісню, що й забезпечувало поширення її серед народних мас. Особливо близький і хвилюючий образ долі, через який передаються народні страждання й прагнення волі:

• У полі частка стояла, Брізоньками моргала:
• З гаю хлопці до міні
• Добрий розум у міні
• Добрий розум вголові.
• Гострі ножі в траві.

З юних літ Свидницький з животрепетною допитливістю ставився до пісенного фольклору, що й знайшло відбиття в багатьох його віршах.