Вірш «Не жалую, не кличу, не плачу…» може вважатися епіграфом до всієї Творчості Сергія Єсеніна. Яскраві образи вірша малюють нам дивний мир поезії поета. Вірш пронизаний почуттям сумуй. Поет шкодує про юність, що йде, і необра- Тимости цього процесу. Хоча на початку вірша Єсенін говорить: «Не жалую, не кличу, не плачу…

», Відчувається інший настрій. Це світлий сум, бажання повернути втрачену мо- Лодость. Ці почуття передані через образи «рожевого коня», «диму білих яблунь» і увяданья. Юність, немов мідь, «льющаяся з листів». Вона не піде раптово, а тихо втече струмочком

Золоті листи дерев, немов роки життя, летять і зникають у просторі. Так було Завжди. Єсенін розуміє, що юність не повернути, це відбувається з кожним людиною

За осінню Прийде зима, за зимою - весна, і цей процес триває вічно. Так само й молодість необратимо «сте- Кает з листів». Це вірш дуже мелодійно. Його наспівність передана п’ятистопним хореєм, созда- Ющим неповторну музикальність

Поет часто повторює слова, акцентуючи на них увага читача. Рядок Перетікає в рядок, строфа - у строфу - усе зливається в єдиний потік почуттів і Емоцій. Образи природи у вірші глибоко символичны.

Білі яблуні - це символ весни, Нового життя. Минуле залишиться за, усі права захищені 2001-2005 залишаючи дорогу молодим. Осінь - це пора «увяданья».

Тому з такою тугою поет пише про білі яблуні, як би йому хотілося знову повернутися в дів- Ный сад. Юність - це квітуче біле дерево, символ чистоти, непорочності, а восени лише «тихо ллється із кленів мідь». Час у вірші плавно тече, перетікає із простору в Інше. Воно не стоїть на місці, а струменіє крізь пальці, і ліричний герой не має сил остано- Вити його. Час виражається через образи природи, що невіддільний від людини. Ліричний герой розчинений у навколишньому нього світі

Він органічно вписується в нього. Всі почуття ліричного героя знаходять свій прояв у природних образах: «увяданья золотом Охоплений», «що прийшло процвесть», «буйство очей і повіддя почуттів». Життя для поета - це біг «рожевого коня», якесь скороминуще бачення. Поет запитує Сам себе: «Життя моя? иль ти приснилася мені?». Але кінець відомий - це смерть. Усе, що живе На землі, рано або пізно вмирає: «Всі ми, всі ми в цьому в цьому світі тлінні,…

». Це вічний Закон природи. Тому поет порівнює себе із блукачем, бурлакою, що прийшов у це Життя лише на короткий проміжок часу й незабаром покине його. Єсенін говорить про «бродячи- Жем дусі», персоніфікуючи себе із прочанами й мандрівниками Древньої Русі. Ліричний герой невіддільний від образа Росії. Його внутрішній мир передається пейзажними Замальовками. Молодість поета, що безповоротно пішла - це «країна березового ситцю».

Але й Вона зникає в часі, як і юність поета. Але крім цих тем, у вірші є й інші Образи. Для поета смерть - початок нового життя, тому вона «благословенна». Ліричний герой передчуває Кінець життя, але не сприймає його як трагедію. Тому у вірші немає надриву

З образом «рожевого коня, що біжить,» поет уводить символ свого життя - дороги, що йде в далечінь. Життя Промайнуло, як яскравий відблиск, і наближається кінець цього шляху, а отже, нача- Ло нового життя. У цьому вірші Єсенін створює незвичайно яскраві, гарні образи, особливий мир, що ні із Чиїм не поплутати. Автор твору: Олексій Ісаєв [email protected] ru