У цю пору у сприйнятті сучасників Бунін з’являється як живий класик. В 1933 році він першим серед російських письменників був визнаний гідним Нобелівської премії в області літератури. (Пізніше її одержали Б. Пастернак, А. Солженицин, М. Шолохов і поет И. Бродський.) В офіційному повідомленні говорилося: «Рішенням Шведської академії від 9 листопада 1933 року Нобелівська премія по літературі присуджена Іванові Буніну за строгий артистичний талант, з яким він відтворив у літературній прозі типово російський характер». Чималу роль у цій події зіграло появу перших чотирьох книг «Життя Арсеньєва». Своєрідним підсумком морально-духовних шукань з’явився філософський трактат Буніна «Звільнення Толстого» (1937), присвячений улюбленому письменникові, творцеві «Війни й миру».

У роки війни Бунін закінчив книгу оповідань «Темні алеї», що вийшла вперше в Нью-Йорку (1943) у кількості шістисот екземплярів. Із двадцяти написаних у ту пору оповідань у книгу ввійшли одинадцять. Книга ця цілком про любов. «Усяка любов - велике щастя, навіть якщо вона не розділена» - ці слова із книги «Темні алеї» могли б повторити всі «герої-коханці» у Буніна. При величезній розмаїтості індивідуальностей, соціального стану й т.п. вони живуть чекаючи любові, шукають її й найчастіше, обпалені нею, гинуть. Така концепція сформувалася у творчості Буніна ще в передреволюційне десятиліття

«Темні алеї», книга, що вийшла вже в остаточному, повному складі в 1946 році в Парижі, єдина у своєму роді в російській літературі. Тридцять вісім новел цього збірника дають велика розмаїтість незабутніх жіночих типів - Руся, Антигонів, Галя Ганская (однойменні оповідання), Полючи («Мадрид»), героїня «Чистого понеділка». Поблизу цього суцвіття чоловічі характери куди невиразніше; вони менш розроблені, часом лише намічені й, як правило, статичні. Вони характеризуються скоріше побічно, отраженно - у зв’язку з фізичним і психічним виглядом жінки, що люблять і яка займає самодостатнє місце. Навіть тоді, коли «діє» тільки «він», наприклад, закоханий офіцер, що застрелив нісенітну гарну бабенку, однаково в пам’яті залишається тільки «вона» - «довге, хвиляста», і її «голе коліно в розрізі капота» («Пароплав «Саратов»). В «Темних алеях» ми зустрінемо й грубувату чуттєвість, і просто майстерно розказаний грайливий анекдот («Сто рупій»), але наскрізним променем проходить через книгу тема чистої й прекрасної любові. Надзвичайна сила й щирість почуття властиві героям цих оповідань, і немає в них смакування ризикованих подробиць, горезвісної «клубнички». Любов як би говорить: «Там, де я коштую, не може бути брудно!»

Недарма поруч із повнокровним, дихаючим стражданням і пристрастю оповіданнями з «Темних алей» («Таня», «Темні алеї», «Чистий понеділок», «Натали» і т.д.) ми зустрінемо якісь осколки недописаних, що не цілком відбулися добутків, із клочковатостью й розпадом сюжету («Кавказ»), експозиції, начерки майбутніх новел («Початок») або прямі запозичення із чужої літератури («Вертаючись у Рим», «Бернар»).

Як поет Бунін, безумовно, вигострював і вдосконалював свій дарунок, однак тут муза, натхнення відвідували його нечасто. Нечисленні вірші, написані в еміграції, пронизані почуттям самітності, бездомности й туги за Росією:

• У птаха є гніздо, у звіра є нора
• Як гірко було серцю молодому,
• Коли я йшов з батьківського двору,
• Сказати прости рідному будинку!
• У звіра є нора, у птаха є гніздо
• Як б’ється серце, горестно й голосно,
• Коли входжу, хрестячись, у чужий, найманий будинок
• Зі своєї вуж ветхою торбинкою!