АНАЛІЗ ЕПІЗОДУ «ЧИЧИКОВ У СОБАКЕВИЧА» Кулак! Кулак! Так ще й бестія в додачі Н. В. Гоголь Поема «Мертві душі» виявила миру теперішню галерею незабутніх російських характерів. Микола Васильович Гоголь постарався дати об’єктивну оцінку кріпосницької Русі, її лихам і сумам

Автор одним з перших російських письменників зрозумів разючу силу сміху. Піднявшись до сатири, він викривав пороки поміщицько-кріпосницького ладу Русі, бачачи в ньому основне зло, стінами,- будинок начебто тих, як у нас будують для військових ftJl1 тт ^ селищ і німецьких колоністів… Двір оточений був крепкою непомірно толстою деревянною ґратами… На стайні, саи кухні були вжиті повновагі й товсті колоди, преділені на вікове стояння. Сільські хати мужиків ож зрубані були напрочуд…

усе було пригнано щільно і як треба. Навіть колодязь був оброблений у такий міцний дуб, який іде тільки на млини так на кораблі». Собакевич не піклується про красу, від її мало користі, але все в будинку стійко й ваговито. Кожна річ незграбна, громіздка і як би повідомляє: «И я теж Собакевич!» Хазяїн навряд чи читає книги й займається якою-небудь творчістю, ніде не знайти й сліду чорнив

Стіни кімнат прикрашають картини, від яких присутніх кидає в тремтіння. У будинку все обстоятельно й розмірено. Вчасно подають рясний обід, за яким Михайло Семенович (навіть ім’я його ведмеже) поглинає величезну кількість їжі. Він «патріот шлунка». Для нього трапеза - священний ритуал, один з видів приємного времяпрепровождения.

Собакевич у розмові із Чичиковым виявляє незвичайну озлобленість до навколишнім. Всі, на його думку, погані, шахраї, шахраї: «За копійку вб’ють». Губернатор і віце-губернатор - «Це Гога й Магога!

» Чичиков і отут намагається пристосуватися до поводження й розмови хазяїна, намацує точки дотику з ним. Не Встигши почати розмову про покупку мертвих душ, Чичиков збентежений напором Собакевича, готового продати «по сту рублів». Його жадібність непомірна, він забуває, що мова йде про Померлих селян, і розхвалює їх, як баришник, що-ъ1 набавити ціну. Але з його вуст звучить гімн працівникам: -от, наприклад, каретник Михєєв!

адже більше ніяких эки-аей і не робив, як тільки ресорні. І не те, як буває °сковская робота, що на одна година, міцність така, сам і °оьет, і лаком покриє!.. А Пробка Степан, тесля?.. Слу231 він у гвардії, йому б бог знає що далечіні, трьох аршинів із Ршком ростом!..

Милушкин, цегляр! міг поставити піч Якому завгодно будинку. Максим Телятників, швець: що шилом кольне, то й чоботи, що чоботи, те й спасибі, і хоч до у рот хмільного! А Веремій Сорокоплехин! так цей мужик од стане за всіх, у Москві торгував, одному оброку приносив п’ятисот рублів».

И знову «вилізла» натура Собакевича, головне -гроші v його немає поваги ні до померлих селян, ні вдячно сти за їхню сумлінну працю, а лише бажання продати під пиці «товар», не продешевити. Які можуть бути розмови, з думки, каяття совісті, якщо найшовся покупець і на цей «товар». Тільки б не упустити своєї вигоди. Письменник не послабляє сатиричного розжарення, описуючи сце-ну передачі грошей і розписки Чичиковым Собакевичу.

Обоє шахрая прекрасно розуміють один одного, бояться бути обману, тыми, тому простягають одночасно: один - гроші іншої - розписку, вихоплюючи, полегшено зітхають, що минули «труднощі». Чичиков, відвідуючи поміщиків, уперше в Собакевиче зустрічає «кулака» під стать собі, тому Павлу Івановичу так важко вести справа з Михайлом Семеновичем. Тут «сшиблись» два капіталістичні початки. Кожний хоче надути іншого й боїться «залишитися в дурнях». Авторові огидні обоє ці характеру

Гоголь хотів бачити Росію свободною й просвящен-ною. Звідси й поява наприкінці першого тому поеми образа « птаха-трійки», що летить у прекрасне майбутнє, де їй, вірить письменник, уготована краща частка. «…Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави».