Найбільша сила і відданість Іллі своїй справі проявляється в билині «Ілля у вигнанні і Ідолище», де говориться, що київські бояри зненавиділи Іллю за його силу і вигнали його в чисте поле. Але невдовзі київський князь Володимир попав у залежність від татарського Ідолища поганого. У цьому образі загарбника втілилися два вороги руської землі — язичництво («Ідолище» — ідол — символ старої культури, погане — від paganus — поганський, тобто язичницький), яке одночасно набуває рис чужоземного загарбника — татарського війська. Ілля веде з ним двобій і рятує Київську землю від спустошення. Правда, є ще одна цікава версія цієї билини, за якою Ідолище захоплює не Київ, а Цареград, в якому править Константин Боголюбович. Погани-татари нищать і глумляться над християнськими реліквіями, в Божих церквах роблять конюшні і т. п. Ілля, дізнавшись про це від паломників, вирушає у Візантію і звільняє Цареград від Ідолища-татарина. Очевидно, звідси він і стає відомим у німецьких рукописних документах як прибічник грецького короля. Це виглядає досить вірогідно у зв´язку із розумінням багатовікової історії взаємин Києва та Візантії.

У таких билинах, як наприклад, «Ілля і Калин-цар» ворогом вже є не чудовисько, а звичайний чужинський цар із незчисленним військом. Тут Ілля виступає не як одинокий захисник, а мудрий організатор оборони Києва. У цій билині теж знайшли відображення реальні історичні події татарської навали на Київську Русь, зафіксовані в літописі. Можна наводити ще багато прикладів подібних паралелей.

Це стосується також і билин про Альошу Поповича — відомого з літопису ростовського богатиря, ім´я якого з огляду на пізніший час йо-о життя (І чверть 13 ст.) широко побутує не лише в билинах, а й думах «Дума про Олексія Поповича») та історичних піснях того періоду.

Аналогічно до зв´язку билин Київського циклу з Київським літописом, виявляються паралелі билин Галицько-Волинського циклу з Галицько-Волинським літописом. Так, у билинах про викрадення литовськими королевичами дружини князя Романа відображені литовські напади на князівство Романа Галицького у 14 ст. Билинне ім´я королевичів «Витвики» співвідноситься з відомим в історії ім´ям Витовта.

У «Билині про Дунай» йдеться про одного з найвизначніших людей Волинського князівства за Володимира Васильковича в 1280-х роках. За літописом, у 1282 р. Дунай іде в числі воєвод на чолі війська, яке Володимир Василькович посилає польському князеві Конрадові на допомогу в його боротьбі з братом Земовітом. Кілька років пізніше, коли Конрад мав посісти Краківський престол, він попросив Володимира, щоб той підтримав його, і щоб з ним приїхав Дунай «аби була йому честь у поляків». Тому, як бачимо, в билині описано реальні факти про життя історичної особи, яка була популярною не лише у своєму князівстві, а і в Польщі.

Однак билини і цього циклу не позбавлені міфічних елементів. Зокрема, князь Роман (подібно Вольгові) може перетворюватись на пташку чи звіра, щоб проникнути у ворожий табір; з ріки крові убитого Дуная починається нова річка, яку називають його іменем. Останній сюжет найбільш розроблений в цьому циклі. На бенкеті у Володимира Дунай напідпитку став вихвалятись, що він найкращий стрілець. Цього не стерпіла його жінка — польська королівна На-стасія (теж історична особа), — яка стріляла краще від нього, і докорила йому, що він даремно хвалиться. Вони влаштували змагання: треба було вистрілити так, щоб стріла пройшла по вістрю ножа і попала в перстень, що стоїть на голові іншого. Дунаева жінка тричі влучила. Коли прийшла черга стріляти Дунаєві, і він ставив їй на голову перстень, вона, знаючи, що він її застрелить, просить, щоб він покарав її, як хоче, та не стріляв, бо вона вагітна:

У мене в череві дитина, 

На кожній волосиночці

Нами спільно з тобою посіяна: 

По округлій перлиночці,

По локоть ручки в золоті, 

Позад його світлий місяць,

По коліна ніжки в сріблі, 

З очей його блищить красне сонце…

По косочках її густі звізди,

Вона просить, щоб він відклав постріл і дав їй можливість народити дитину. Але Дунай не слухає, «його серце розгорілось». Вистрілив перший раз — стріла не долетіла, другий раз — перелетіла, третій раз — влучив їй прямо в серце. Вона зразу ж померла, а він розрізав їй утробу і побачив там таку дитину, як вона казала. З розпачу і жалю він кинувся на свій спис зі словами, що «де впала лебідь біла, нехай там впаде і ясен сокіл», щоб з них потекла одна ріка крові. Сюжет увінчує давній мотив топонімічної легенди про походження річок з крові героїв: з місця загибелі подружжя витікають річки Дунай та Настасія-ріка.

Подібний мотив зустрічаємо в билині цього циклу «Про Тихого Дона Івановича та Ніпру».

Переплетення історичного і міфологічного знаходимо і в інших билинах цього циклу (про Дуку, Чурила, Михайла Потіки). Порівняно з київськими галицько-волинські билини образніші, відрізняються детальними художніми описами з витонченою народною поетичною символікою, їх поетика переважає над доволі схематичними оповідями київського циклу.

Билини Новгородського циклу значно відрізняються від попередніх художньообразним ладом. Вони створені пізніше і відтворюють торгово-купецьке (а не княже) буйно-розгульне середовище Новгорода.

Герої київського циклу — богатирі, кінні або піші воїни, які майже не знають водних шляхів. Новгородський цикл повністю співвідноситься з водною стихією (богатирі пересуваються тільки водними шляхами, битви — усі на воді, єдине «сухопутне» побоїще цього циклу відбувається на мості через ріку Волхов (Волга). Це пояснюється тим, що Новгород, другий після Києва політичний і економічний центр, розміщався на перетині всіх водних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід, якими велися і торгівля, і освоєння нових земель. Тому поклоніння водній стихії перед «володарями» води, від яких залежало життя, благополуччя у торгівлі і промислах, у новгородців зберігалося значно довше, ніж на інших територіях.

Найбільша водна стихія з її підводним царством, населеним різноманітними істотами, представлена у групі билин про Садка. Цей герой, на відміну від інших центральних персонажів билин, не воїн, а гусляр. Його гра має магічну силу впливати на природу (розколихувати озеро чи море). Але бідного гусляра Садка не люблять новгородські купці, які не можуть зрозуміти сили мистецтва і проганяють його від себе. Садко, граючи на узбережжі, заворожує «ніжною грою» морського царя, який і допомагає Садку стати надзвичайно багатим і зрівнятись із новгородськими купцями. Цей цар Ільмень-озера є уособленням водної сили, яка допомагає Садку розбагатіти.

Ще один сюжет про Садка розповідає про його боротьбу з іншим морським («глибинним») царем, який є не покровителем (як в першому сюжеті), а його ворогом. Він примушує Садка грати для себе і хоче навіки залишити його в «морській пучині», щоб той розвеселяв його. Але мистецтво Садка у владі злої сили стає згубним, бо цар, танцюючи під його гру, топить морські кораблі, багато людей гине. З цієї ситуації Садка рятує Микола Можайський — християнський святий Микола Чудотворець. Він радить, як звільнитись від морського полону. Повернувшись додому, Садко будує соборну церкву для Миколи Можайського. Садко-музикант перетворюється на Сад-а-будівничого, але його суть залишається тою ж: творити красу для юдей, служити мистецтву. Торгівля і багатство для нього лише засіб життя, а не ціль, як у інших купців.

В історичних джерелах під 1167 р. повідомляється — Сотко Соинич побудував у Новгороді церкву Бориса і Гліба. Вважають, що аме він став прототипом билинного героя.

Зовсім іншого плану є другий герой цього циклу — Василь Буслаев. Якщо Садко — творець-зодчий, то Буслаєв — уособлення руйнівної сили. В дитинстві він калічив своїх однолітків:

Которова возьмет он за руку —

 То из гузна ногу выломит;

Из плеча тому руку выдернет;

Которова хватит поперек хребта —

Которого заденет за ногу — 

Тот кричит, ревет, окарачь ползет.

Буслаєв — не воїн, він не здійснює жодного подвигу, навіть не вміє користуватися зброєю. Набираючи свою дружину, він випробовує воїнів не вмінням володіти зброєю, а здатністю зносити удари «червленим вязом» і пити «зелено вино». Буслаєв і його дружина «бьются-дерутся» з новгородцями кулаками і дубинами. Ці бійки, постійні суперечки і сварки Василя Буслаєва і є темою усіх билин про цього героя, який став справжнім відображенням російської ментальності. Оскільки нікому не вдалося знайти його історичного прототипу, він, за словами М. Горького, є «самое значительное художественное обобщение русского фольклора».

Pages: 1 2 3

Збережи - » Аналіз циклів билинного епосу . З'явився готовий твір.