У композиційній структурі пушкінського роману у віршах помітно виступає принцип монтажности, “діалог” різнохарактерних частин. Особливо цікава в цьому змісті роль авторських приміток до віршованого тексту. Про примітки Пушкіна до поем, віршованим циклам і окремим віршам у недавній час уже з’явилося кілька спеціальних робіт. Що стосується приміток до “Онєгіна”, те спроба розглянути їх у цілому була почата автором теперішньої статті, а потім з’явився досить докладний їхній опис, що викликає бажання ще раз повернутися до проблеми.

С. М. Громбах, а до нього й Д. Д. Благий не прийняли художньої функції приміток до “Онєгіна”, їх эстетического рівноправності з віршованим текстом. Однак, як здається, інтерпретація приміток у зазначеному змісті сприяє розумінню образної змістовності “Євгенія Онєгіна”, дозволяє ясніше окреслити жанрові ознаки віршованого роману, а також побачити традиції жанру в більше розвинених формах. У теперішній статті примітки до “Онєгіна” будуть розглянуті на історико-літературному тлі як жанрова риса ліричного віршованого повествования.

Авторські примітки, передмови, коментарі поширилися в російській літературі починаючи з XVIII в. і довгий час мали винятково пояснювальний і повчаючий характер. А. Кантемир любив постачати свої добутки надзвичайно докладними коментарями; М. Ломоносов подав “пояснення” до трагедії “Тамира й Селимо”; М. Херасков написав прозою скорочений виклад своєї “Россиади”; Г. Державін у старості додав до своїх віршів систематичне пояснення у формі приміток. Література XVIII в. взагалі тяжіла до логічних способів пояснення миру, і надзвичайно разросшиеся примітки часом відчуваються як чи не свідоме відхилення від образної специфіки мистецтва.

На початку XIX в. раціоналістичні традиції в літературі були продовжені письменниками-декабристами і їхнім оточенням. А. Бестужев-Марлинский, наприклад, мотивував необхідність приміток так: “Для інших читачів автор порахував потрібним додати пояснення, без чого багато речей могли здатися загадковими” (4)*. “Пояснення”, що дешифрують поетичний текст, що перекладають образний зміст у прямі логічні форми, не виконували, зрозуміло, ніякої художньої функції, залишаючись “нетекстовим” елементом.

Паралельно цьому виникають інші явища. Уже в сентименталістів (Н. Карамзин) примітки починають помітно ускладнюватися суб’єктивним елементом, але, поміщені під рядком, вони залишаються розрізненими й эстетически не відчутними. Пушкіна підхоплює саме цю манеру, і оригінальність його приміток відчувається з перших стихових досвідів. Навіть найкоротші одиничні примітки до віршів 1814 р. “До друга віршотворцеві” і “До Батюшкову” не просто пояснюють текст, але вступають із ним у більше тонкі значеннєві відносини. Отут іронія, емоція й багато чого іншого. Коли ж справа доходить до південних романтичних поем, те тут нова роль приміток цілком очевидна. Вона пояснюється, у першу чергу, тим, що Пушкін, будучи поетом широкого й вільного дарування, мав виняткову здатність эстетически з’єднувати самий різнорідний стильовий і жанровий матеріал.

Як приклад нових відношенні між віршованим текстом і примітками в Пушкіна зупинимося на поемі “Бахчисарайський фонтан”. Хоча поема писалася з 1821-го по 1823 р., примітками до неї Пушкін займався на самому початку й наприкінці роботи над “Онєгіним” (остаточний текст “Бахчисарайського фонтана”, за винятком деяких частковостей, зложився до третього видання - 1830). Про їх писали вже Ю.Н. Тинянов і Ю.М. Лотман, але приклад занадто характерний - варто повернутися ще раз.

Примітки, або, точніше, додатка до “Бахчисарайського фонтана”, лише зовні нагадують традиційні роз’яснення. Насправді завдання їх зовсім інша. З появою південних поем примітки в Пушкіна виконують особливу структурну функцію, уводячи нові точки зору усередину художньої системи. Окремі частини добутку, по-різному говорячи про одне й те саме, вступають між собою в діалог і семантично ускладнюють текст. У віршованому тексті поеми читаємо:

• Де зникли хани? Де гарем?
• Навкруги все тихо, все унило,
• Усе змінилося… але не тим
• У той час серце повно було:
• Диханье троянд, фонтанів шум
• Тягли до мимовільного забвенью…
• (IV, 170)

А в додатку до поеми “Уривок з листа” Пушкін описує свій настрій у тім же місці зовсім інакше:

• Вошед у палац, побачив я зіпсований фонтан; із заіржавої залізної трубки по краплях падала вода. Я обійшов палац із великий досадою на нехтування, у якому він зотліває… NN майже насильно повів мене по старим сходам у руїни гарему й на ханський цвинтар: але не тим у той час серце повно була: лихоманка мене мучила (IV, 176).

Півтора вірша переводяться з романтичного контексту в нарочито знижене, прозаїчне оточення, поетичне мотивування зіштовхується з побутовий. У результаті виникає іронічний ефект, що трохи нагадує манеру пушкінського сучасника - Генріха Гейне (наприклад, “Розмова в Падерборнской степу”). Причому, як у Гейне, можна говорити не тільки про стилістичний сломах, але про перемикання одного простору в інше. За словами Ю.М. Лотмана, “сполучити простір реального Бахчисарая… і те, у якому відбувається дія поеми, - неможливо: друге відбувається в деякому умовно-поетичному світі” (5)*. Моменти подібної структурної напруги, коли той самий елемент, потрапляючи в стилістично несумісні сфери, все-таки дорівнює їхній друг до друга, безсумнівно породжують художній зміст. У віршованому тексті Гирею, тужачи про полонену полячку,

• …на згадку сумної Марії
• Воздвигнул мармуровий фонтан
• (IV, 169)

А в доданої до поеми “Виписці з подорожі по Тавриді И.М. Муравьева-Апостола” пишеться, що спорудять “мавзолей прекрасної грузинки” (IV, 174). У поетичному ж сюжеті ніякого мавзолею, звичайно, бути не може, тому що грузинка

• Гарему стражами німими
• У безодню вод опущена
• (IV, 168)

И, нарешті, у згаданому “Уривку з листа” Пушкін, коментуючи свої вірші й чужу історичну прозу, завершує тематичні варіації демонстративним оголенням поетичної умовності:

• Що стосується до пам’яті ханської коханки, про яке говорить М., я про нього не згадував, коли писав свою поему, а те б неодмінно ним скористався (IV, 176).

Пушкін не просто ускладнює зміст, проектуючи ті самі фабульні мотиви на різні фони. Йому, видимо, важливіше всього показати не подібність реального й поетичного мирів, а принципова їхня розбіжність. Функція прозаїчних додатків до “Бахчисарайського фонтана” виявляється, таким чином, досить своеобичной: вони заводять складну гру з віршами, починають втягуватися в художній текст, хоча й залишаються на деякій дистанції.

Примітки до “Євгенія Онєгіну” були створені в той час, коли їхній особлива роль у композиції віршованого роману повністю усвідомлювалася Пушкіним. Їхня художня функція, по суті, завжди відчувалася читачами й дослідниками, починаючи від сучасників поета аж до нашого часу (Ю.Н. Тинянов, Ю.М. Лотман і ін.). Так, А. Іваненко, рецензуючи в 1941 р. друге видання відомого коментарю до “Онєгіна” Н.Л. Бродського й відзначаючи ряд його достоїнств, додав: “Але є ряд пропусків, очевидно, свідомих: примітки Пушкіна до роману самі по собі не коментуються, а тільки використаються для коментарю там, де дають для цього матеріал. Читач не довідається тому, де Буало під видом докору хвалить Людовика XIV, пропадають для нього й відсилання до “Рибалок” Гнєдича, до критики Б. Федорова й ін.”.

Пушкін, як відомо, постачив примітками спочатку лише перший розділ, а наступні залишив на якийсь час без усяких доповнень, зробивши їх у самому кінці роботи над романом. Але примітки виникали в інших віршованих жанрах, де їхня художня функція ставала усе більше помітною.