З більшим сарказмом розповідає Франклін про зміст релігійної проповіді, прочитаної один раз пресвітеріанським священиком. У ній висувалася вимога до що моляться дотримувати п’ять принципів: святість неділі, старанне читання священного писання, відвідування в належний час церковних служб, прийняття всіх релігійних таїнств і, нарешті, прояв «належної поваги» до служителів бога, тобто до духівництва. «Все це, можливо, було гарно, - містить Франкліна, - але тому що це було зовсім не те, чого я очікував від проповіді, не цей текст, я втратив надію почути про тім з якої-небудь іншої проповіді, обурився й більше не відвідував його проповідей». Бути може, таке поводження й негоже, міркує Франклін, але він не збирається приносити яких-небудь вибачень, тому що його ціль полягає в тому, щоб «викласти факти, а не в тім, щоб їх виправдувати».

З метою висміяти релігійних фанатиків, що нетерпимо ставляться до інакомислячих, Франклін написав чудової, повної дотепності, що іскриться, «Притчу проти переслідування», у якій, пародіюючи теологів, переконливо показує внутрішню неспроможність церковної догматики

Франклін говорить про Бога в дусі культу розуму епохи французької буржуазної революції. Він називає Бога лише джерелом мудрості й затверджує, що людський розум повинен звертатися до Бога тільки за тим, щоб помножити свої власні пізнання. Франкліна повідомляє, що він придумав навіть спеціальну молитву, у якій звертається до Бога в дусі просвітительського раціоналізму з одним тільки проханням: «Зрости в мені мудрість, що відкриє мені моє щире благо». У формі молитви Франклін по суті справи полемізує з релігією, що проголошує божество джерелом всіх щирих благ. З погляду Франкліна, щире благо відкриває людині тільки його власний розум. У цій молитві Франклін, знов-таки полемізуючи в схованому виді з теологією, звертається до деїстичного бога із проханням зміцнити його рішучість виконувати все те, що пропонується мудрістю. Цим самим Франклін як би хоче сказати: не заповіді, установлені богом, повинні лежати в основі людських справ, а приписання самого людського розуму. Франкліна закінчує своє цікаве звертання до бога положенням, що людина повинен служити богу, роблячи добро іншим людям

Американський просвітитель відкидає «потойбічний» мир і визнає, насамперед, існування реальних речей, реальної природи, яку варто вивчати й з якої людині доводиться вести нещадну боротьбу. Вся «Автобіографія» Франкліна ілюструє основну думку філософа, що життєвих успіхів можна домогтися, сподіваючись, насамперед, на свої сили, а не на божественні приречення. Навіть тоді, коли Франклін посилається рятуйте!божественного провидіння», він відразу обмовляється, що Бог умудрил його використати ті конкретні земні засоби, до яких він постійно прибігав і які принесли йому справжню удачу

У своїх естественнонаучних дослідженнях, у своїх висловленнях про техніка Франклін увесь час конкретизує вихідне положення свого філософського світогляду: природа, матеріальні речі, хоча й створені божеством, однак змінюються по внутрішньо властивим їм законам, і люди досягають тільки тоді успіхів, коли вони діють на основі цих законів

Вся «Автобіографія» пронизана вирішальною думкою: спочатку люди звертаються до відчуття, до досвіду, а потім уже із цього досвіду роблять логічні висновки. У цьому зв’язку Франклін протестує проти безапеляційної, зарозумілої манери спростування тих або інших доводів. Треба спочатку перевірити свою власну точку зору, а потім уже спростовувати доводи, що здаються невірними. Франкліна вважав, що його вчення про електрику тільки тоді зробилося досить переконливим, коли воно було підтверджено численними досвідами. Таким чином, Франклін розглядає досвідчене, емпіричне пізнання як необхідну передумову раціонального пізнання

Не сумніваючись в об’єктивному існуванні природи і її законів, а також у здатності людини пізнати природу, Франкліна вважав безперечним і об’єктивність часу й простору. Він приймав це як саме собою факт, що розуміє. Точно так само він уважав саме собою разумеющейся об’єктивна сутність причинних зв’язків. У його історичному нарисі про Пенсільванію втримується критика телеологічного підходу до дійсності, тобто твердження, що нібито кожний предмет, що існує у світі, оскільки він створений богом, виконує деяку божественну мету. Хоча Франклін, як деист, визнавав створення миру богом, він разом з тим був глибоко переконаний, що те, що ми називаємо «метою», породжено не богом, а самою природою. Навіть люди, учив він, ставлячи перед собою певні цілі, діють відповідно до своєї природи, тобто відповідно до природних законів. Саме тому він і починає введення до своєму «Історичному нарису» знаменитими словами: «Природі людини властиво досягати нескінченної розмаїтості цілей на основі декількох простих принципів». Розвиваючи далі цю ідею й розглядаючи людини, як тварина, що робить знаряддя, Франклін уважає, що людина, впливаючи на природу й створюючи знаряддя праці, ставить мети, що не залежать від яких би те не було потойбічних сил

C найбільшою силою просвітительські погляди Франкліна позначаються в його соціологічних поглядах. Він бачить у суспільстві результат угод людей в інтересах волі, причому в першу чергу розуміє під волею право кожної людини на самостійну господарську діяльність. Франкліна, подібно іншим буржуазним просвітителям, идиллически малює собі капіталістичний лад як лад, де нібито кожний надходить відповідно до велінь свого розуму й своєї совісті. У дусі ідей буржуазної революції Франклін проголошує рівність людей від народження. Звідси його виступ проти станових привілеїв, його критика рабства. Франкліна виступає в якості одного з вождів аболіціонізму в США, тобто бореться за скасування рабства як шкідливого, антигуманного інституту

Особливе місце в списку чеснот Франклін приділяє «працьовитості». Він призиває постійно займатися якими-небудь корисними справами, не втрачаючи часу зрячи, відмовлятися від всіх непотрібних дій. Дотримуючи цих умов, людина дійсно зможе вважатися працьовитим і, отже, виявиться на щабель ближче до того, щоб називається людиною моральним

Особливо слід зазначити тринадцяту «чесноту», у якій Франклін призиває «наслідувати Ісуса». Мабуть, тільки в ній він як би віддає данина релігії. Але тут відразу ж варто помітити, що Ісуса Франклін розглядає, скоріше, як історичну особистість, ніж як втілення бога на землі, і ставить його в один ряд, наприклад, із Сократом. Тому навіть у цьому принципі простежується його ідея боротьби з духівництвом. У творі Франкліна немає ніяких слідів догматів якого-небудь конкретного віросповідання. Він щиросердно заявляє, що свідомо уникав їх.

З несподіваної сторони відкривається читачеві сьома глава «Автобіографії», у якій Франклін визнає існування безсмертної душі, воздаяние за чесноти й покарання за пороки, «або тут, або в загробному житті». Тут Франклін уступає релігійній моралі, вступаючи в протиріччя з попередніми своїми твердженнями. Але, проте, він не перестає критикувати офіційні церковні догмати. Особливій критиці з боку Франкліна піддається заява про те, що чесноти будуть вознаграждени, а пороки покарані або на землі, або в загробному житті, що є, деякою мірою орієнтуванням церкви за мир загробний. Франкліна заперечує це твердження й говорить про те, що людина вправі орієнтуватися не на мир потойбічний, а на мир земної. Він говорить про те, що винагорода за чесноти й покарання за пороки повинне знаходити людину тут, на цій землі, що цю точку зору, а не релігійну установку, підтримує більшість людей. Франкліна вважав, що люди у всьому діють, керуючись скоріше не вірою в бога й надією на краще загробне життя, а особистими інтересами. Але ж це далеко не альтруїстичні міркування, як говорить автор. До того ж, він уважає, що найбільш передові з людей з початку бачать єдність своїх особистих інтересів і інтересів батьківщини

Правда, варто помітити, що сам Франклін не приховує того, що не у всіх випадках боротьби за моральне вдосконалення він досяг бажаних успіхів, і прямо сповіщає про це у своїй «Автобіографії». Не варто випустити з уваги й той момент, що в працях Франкліна, присвячених моралі й моральності, утримується чимало положень, які зараз розглядаються як застарілі й, деякою мірою, наївні. Але незважаючи на всі свої недоліки, ідеї Бенджамина Франкліна по праву можна вважати передовими ідеями того часу

Бенджамин Франклін залишив після себе багата творча спадщина. Серед його численних добутків були політичні трактати, есе на філософські теми й притчі, сатиричні памфлети й праці, що стосуються природних наук. Однак особливе місце серед них по праву займає «Автобіографія» (1771 - 1789), перше повне видання якої англійською мовою було випущено в 1868 році. Цей добуток стало класикою американської літератури

Pages: 1 2 3