Якщо в цей час є можливість скласти собі досить точне поняття про всі фазиси розвитку іспанської літератури, то ми зобов’язані цими не одному якому або дослідникові, не одного навіть народу, a з’єднаним зусиллям всіх освічених націй; кожна з них, усвідомивши, який багатий матеріал зберігається тут для вивчення, гаряче прийнялася за працю й поклала свій камінь у загальний будинок

Почин належить Німеччині: ще на самому початку великого літературного руху, що виник там на результаті XVIИИ сторіччя, вона мала вже сумлінних перекладачів і коментаторів кращих іспанських письменників. Бутервек виступає першим: видані їм два томи O прозаїчній і поетичній літературі Іспанії, хоча не відрізняються особливою глибиною, але, крім своєї сумлінності, мають за собою вже ту заслугу, що вони послужили початком або, так сказати, імпульсом для інших талановитих письменників, як, напр., Шлегел, Тик і проч.

Шлегель і Бонштетен воспилали ентузіазмом до Кальдерону й одночасно перевели його на французький і німецьку мови, a згодом Людвіг Тик, у своєму перекладі, познайомив з ним публіку на театральній сцені

Ґете, Гердер і особливо Генріх Гейне ретельно займалися вивченням древніх іспанських романсів, глибоко проникаючи в їхній дух, усвідомлюючи своєрідність краси

Пізніше, берлінський письменник Шак дотримуючись приклада Бутервека, видав історію іспанської сценічної літератури, зібравши з більшим старанням безліч цікавих фактів і точних відомостей; у той же час інші співвітчизники ого займалися вишукуваннями в Симанкском і Эскуриальском архівах. І от, завдяки всім цим працям, Німеччина тепер має повну історію не тільки світської, але й духовної літератури Іспанії

Про цієї останній Роудон-Броун, у своєму Збірнику таємних дипломатичних нот венеціанських посланників, говорить наступне:

“Сумну картину представляє шалена література учнів Лойоли! Допустити, щоб це тьмяне світло, що виходить із могил, могло відбитися на майбутній історії людства, значило б заперечувати значення щирого світла”.

В Англії вивчалася більше Іспанія політична, і переважно сучасна. На початку поточного сторіччя, прекрасний патріотичний рух 1808 року захопило англійський народ, і з тієї пори його печатка стала ретельно вишукувати в історії все, що тільки могло підняти іспанські нації, хоча колись, і ще не задовго перед тим також гаряче намагалася принизити її, внаслідок релігійних антипатій

Лорд Голланд, друг поета Квинтани, написав чудову біографію Лопе де Вега, a Соути з такою майстерністю осмислив свою хроніку Сида, що за строфами древньої поеми відчувається кипуче життя цілого народу приреченого протягом декількох століть бути й співаком і героєм своєї власної епопеї

Участь Франції в цій загальній праці поки незначно, вона нічого не може протиставити серйозним роботам Бутервека й Шака, або Сисмонди, Тикнора й Амадора де Лос-Риос o яким нам його має бути згадати. Взагалі, французькі письменники якось неохоче беруться за добутки, що вимагають зосередженої уваги; може бути, це тому, що безперервний вир власного життя заважає їм на довго віддатися одній справі, a може бути також і тому, що такі книги не підходять до смакам і вимогам наших рухливих і легковажних читачів. Як би те не було, але крім досліджень Эжена Барэ да Порівняльної історії літератури в Іспанії й у Франції Пюибюска, y нас немає нічого скільки не будь капітального по цій частині, за те наша печатка буяє монографіями, уривчастими етюдами, перекладами кращих добутків іспанської літератури й характеристиками її видатних діячів. Ми не можемо не згадати тут із вдячністю o біографічних роботах Ампера й Маньена, o художніх перекладах Луи Віардо, Жермона де Лавинь, Дама-Гинара й Шарля Габенека, o критичних етюдах Філарета Пустуючи й o ревному старанні Альфонса Ройе, Иполита Люкаса, Фелисьена де Мальфиль популяризувати у Франції іспанську драму, так високо ценимую по ту сторону Рейну

И так, якщо коноводів мало y нас у цій справі, за те багато застрільників, і, без сумніву, їх було б набагато більше, якщо б наша мода вдостоїла прийняти під своє заступництво іспанська мова; але, на жаль, цього не могло бути вже через обставини, що склалися: звичайно, не події 1808 року, не експедиція 1823 могли розташувати французів до вивченню Кальдерона, Сервантеса, Квеведо, і проч. Людина взагалі не любить займатися тими, кому він заподіює зло, мабуть, отут позначається деяке каяття совісті, і, імовірно, саме це почуття було причиною y нас того незаслуженого презирства, з яким ми так довго ставилися до іспанської літератури

Тепер черга Італії, звідки ми маємо капітальний добуток Сисмонди (1773-1842); у своїй книзі Картина південної європейської літератури він перший розгорнув перед нами безперервний ряд всіх видатних добутків іспанською мовою. Згодом його праця була доповнена й продовжений двома іншими авторами, з яких один -і американець, іншої -іспанець, і в цей час їхнього дослідження служать самим повним і дорогоцінним джерелом для бажаючих вивчити літературу Іспанії в ея цілому

Перший, Тикнор, уродженець Бостона, друг і товариш великого історика Прескотта, присвятив все своє життя на вивчення южноевропейской літератури. З 1818 року він уживає довгу подорож по Іспанії з метою засвоїти мову країни й глибше проникнути в духовний мир її народу, що породив героїв древнього romancero, a в 1835 році вертається туди знову, щоб покласти останні штрихи своєї Історії іспанської літератури, зробити остаточну перевірку всіх документів, цитат і інших подробиць. Вся ця складна робота вироблялася Тикнором так ретельно, з таким старанням і глибоким знанням справи, що йому можна довіритися без усяких сумнівів

Так, це величезний внесок, внесений Америкою в загальну скарбницю сучасної цивілізації, внесок, настільки коштовний, що він відразу зрівнює щодо цього нове світло зі старим. Недарма один з наших кращих критиків, Філарет Шаль, озивається o Тикноре з такою захопленою похвалою. Це добуток Тикнора недавно з’явилося російською мовою в прекрасному перекладі Н. И. Стороженка.

“Історія іспанської літератури Тикнора, говорить він, сполучає в собі найважливіші результати попередніх вишукувань на всіх мовах, головну суть усього, що було написано про розумове життя Іспанії дотепер, але разом з тим він не мало, дає й від себе: примітки його численні, цитати вірні, хронологічні вказівки точні, подробиці невичерпні. Це не тільки захоплююче читання, але цілий історичний музей, і притім так добре розташований, що ви відразу знаходите те, із чим бажаєте ознайомитися. Сумлінність панує тут, a це багато важить. Усяке запозичення, всі, чим може бути зобов’язаний автор своїм попередникам, він відзначає з пунктуальною точністю, немає y його ні відступів, ні зайвих просторікувань, ні штучності; скрізь проста, чесна робота, і ніяких прикрас. Природно, що, внаслідок цієї бездоганної сумлінності, перспективи y його недостатньо ефектні, обрії й плани трохи мрячні, а головні фігури, тобто, особи, особливо чудові в інтелектуальному світі, дуже мало виділяються з ряду інших.” {Philarete Chasles Voyages d’un critique a travers la vie.}

Найбільш рясне джерело досліджень по тому-жі предметі з’явився з надр самої Іспанії. Професор мадридського університету, Амадор де Лос-Риос, задався грандіозною думкою побратим в одне ціле всі матеріали й відомості, що ставляться до історії іспанської літератури, і присвячує виконанню цього завдання все своє життя. Його не страшить колосальність задуманого, як справжній гідальго, він сміло бере на себе одного те, із чим навряд чи могли б упоратися й двадцять рівносильних йому працівників. Їм уже видано шість об’ємистих томів, що містять у собі найдетальніші дослідження іспанської літератури до того часу, що відомо за назвою золотого століття. Але хіба є, яка, не будь можливість, протягом одного людського життя, виконати таку гігантську роботу? Якщо дон Риос і при подальшому розвитку своєї праці, буде триматися все тих же широких розмірів, то не можна навіть уявити собі, -і яка кількість томів йому ще залишається написати? Невже він не боїться, нарешті, придушити свого читача такою массою нагромаджених фактів і подробиць? Зайве завжди буде зайвим, a тут міра воістину переповнена: зупиняючись із такою напруженою ретельністю на епохах, що передують XV століттю, Амадор де Лос-Риос ризикує витратити всі свої сили перш, ніж дійде до наступних сторіч, тобто до кращих часів іспанської літератури

Pages: 1 2