У книзі, у сутності мемуарної, описуються перші десять років життя дитини ( 1790-е рр.), проведені в Уфі й селах Оренбурзької губернії

Автор відтворює дитяче сприйняття, для якого всі внове й все одинаково важливо, події не діляться на головні й другорядні: тому в «Дитячих роках» фабула практично отсутствует.

Усе починається з нескладних, але яскравих спогадів про дитинство й раннє дитинство - людин пам’ятає, як його віднімали від годувальниці, пам’ятає довгу хворобу, від якої він ледве не вмер, - один сонячний ранок, коли йому полегшало, дивної форми пляшку рейнвейну, висульки соснової смоли в новому дерев’яному будинку й т.д. Найчастіший образ - дорога: подорожі вважалися ліками. (Докладний опис переїздів у сотні верст - до рідних, у гості й т.п. - займає більшу частину «Дитячих років».) Видужує Сережа після того, як йому стає особливо погано у великій подорожі й батьки, примушені зупинитися в лісі, постелили йому постіль у високій траві, де він і пролежав дванадцята година, не в силах поворухнутися, і «раптом точно прокинувся». Після хвороби дитина випробовує «почуття жалості до всього страждаючого».

З кожним спогадом Сережи «зливається постійна присутність матері», що його виходила й любила, може бути тому, більше інших своїх дітей

Послідовні спогади починаються із чотирирічного віку. Сережа з родителями й молодшій сестрі живуть в Уфі. Хвороба «довела до крайньої сприйнятливості» нерви хлопчика. По оповіданнях няньки, він боїться мерців, темряви й проч. (різноманітні страхи будуть мучити його й далі). Читати його навчили так рано, що він навіть не пам’ятає про це; книга в нього була тільки одна, він знав її напам’ять і щодня читав уголос сестрі; так що коли сусід С. И. Анічков подарував йому «Дитяче читання для серця й розуму» Новикова, хлопчик, захопившись книгами, був «точно як божевільний». Особливе враження зробили на нього статті, що пояснюють грім, сніг, метаморфози комах і т. п.

Мати, змучена хворобою Сережи, боялася, що сама занедужала сухотою, батьки зібралися в Оренбург до гарного доктора; дітей же відвезли в Багрово, до батьків батька. Дорога вразила дитини: переїзд через Білу, зібрана галька й скам’янілості - «штуфи», більші дерева, ночівлі в поле й особливо - рибний лов на Деме, що відразу звела хлопчика з розуму не менше читання, вогонь, добутий кременем, і вогонь скіпи, джерела й т.п. Цікаво всі, навіть те, «як налипала земля до коліс і потім відвалювалася від них товстими шарами». Батько радується всьому цьому разом із Сережей, а улюблена мати, навпаки, байдужа й навіть бридлива

Зустрінуті в шляху люди не тільки нові, але й незрозумілі: незрозуміла радість родових багровских селян, що зустріли сім’ю в селі Парашине, незрозумілі відносини селян з «страшним» старостою й т.п.; дитина бачить, між іншим, жнива в жару, і це викликає «невимовне почуття жалю».

Патріархальне Багрово не подобається хлопчикові: будинок маленька й сумний, бабуся й тіточка одягнені не краще слуг в Уфі, дід суворий і страшний (Сережа був свідком одного з його божевільних припадків гніву; пізніше, коли дід побачив, що «мамій« любить не тільки мати, але й батька, їхні відносини з онуком раптово й різко змінилися). Дітей гордої невістки, «брезговавшей» Багряному, не люблять. У Багрове, до того негостинному, що навіть годували дітей погано, брат і сестра прожили з лишком місяць. Сережа розважається, лякаючи сестру оповіданнями про небувалі пригоди й уголос читаючи їй і своєму улюбленому «дядькові» Евсеичу. Тіточка дала хлопчикові «Сонник» і якийсь водевіль, що сильно подіяли на нього уява

Після Багряна повернення додому так подіяло на хлопчика, що він, знову оточений обший любов’ю, раптом повзрослел. У будинку гостюють молоді брати матері, військові, що закінчили Московський університетський шляхетний пансіон: від них Сережа довідається, що таке вірші, один з дядьків малює й учить цьому Сережу, отчого здається хлопчикові «вищою істотою». С. И. Анічков дарує нові книги: «Анабасис» Ксенофонта й «Дитячу бібліотеку» Шишкова (яку автор дуже хвалить).

Дядьки й приятель їхній ад’ютант Волков, граючи, дражнять хлопчика, між іншим, за те, що він не вміє писати; Сережа ображається всерйоз і один раз кидається битися; його карають і вимагають, щоб він просив прощенья, але хлопчик уважає себе правим; один у кімнаті, поставлений у кут, він мріє й, нарешті, занедужує від хвилювання й утоми. Дорослі присоромлені, і справа кінчається загальним примиренням

На прохання Сережи його починають учити писати, запросивши вчителя з народного училища. Один раз, видимо, по чиїйсь раді, Сережу посилають туди на урок: брутальність і учнів і вчителя (який був так ласкавий з ним будинку), пороття винуватих дуже лякають дитину

Батько Сережи купує сім тисяч десятин землі з озерами й лісами й називає її «Сергеевской пустищем», чим хлопчик дуже гордий. Батьки збираються в Сергеевку, щоб лікувати мати башкирським кумисом, навесні, коли розкриє Біла. Сережа не може думати ні про що іншому й з напругою стежить за льодоходом і розливом ріки

У Сергеевке будинок для панів не добудований, але веселить навіть це: «Вікон і дверей ні, а вудки готові». До результату липня Сережа, батько й дядько Евсеич вудять на озері Киишки, що хлопчик уважає своїм власним; Сережа вперше бачить рушничне полювання й почуває «якусь жадібність, якусь невідому радість». Літо псують тільки гості, правда нечасті: сторонні, навіть ровесники, обтяжують Сережу.

Після Сергеевки Уфа «обридла». Сережу розважає тільки новий подарунок сусіда: зібрання творів Сумарокова й поема «Россиада» Хераскова, що він декламує й розповідає рідним різні вигадані їм самим подробиці про улюблених персонажів. Мати сміється, а батько турбується: «Звідки це все в тебе береться? Ти не зробися брехунцем». Приходять звістки про смерть Катерини II, народ присягає Павлу Петровичу; дитина уважно слухає не завжди зрозумілі йому розмови стурбованих дорослих

Приходить звістка про те, що дідусь умирає, і сім’я відразу збирається в Багрово. Сережа боїться бачити вмираючого дідуся, боїться, що маменька від усього цього занедужає, що взимку вони змерзнуть у шляху. У дорозі хлопчика мучать сумні передчуття, і віра в передчуття вкорінюється із цього часу в ньому на все життя

Дідусь умирає через добу після приїзду рідних, діти встигають попрощатися з ним; «всі почуття» Сережи «подавлені страхом»; особливо вражають його пояснення няньки Параші, чому дід не плаче й не кричить: він паралізований, «дивиться в усі очі так тільки губами ворушить». «Я відчув всю нескінченність борошна, про яку не можна сказати навколишньої».

Поводження багровской рідні неприємно дивує хлопчика: чотири тітки виють, повалившись у ноги братові - «теперішньому хазяїнові в будинку», бабуся підкреслено віддає владу матері, а матері це огидно. За столом всі, крім Матері, плачуть і їдять із більшим апетитом. І тоді ж, після обіду, у кутовій кімнаті, дивлячись на незамерзаючий Бугуруслан, хлопчик уперше розуміє красу зимової природи

Повернувшись в Уфу, хлопчик знову переживає потрясіння: родячи ще одного сина, ледве не вмирає мати

Ставши хазяїном Багряна після смерті діда, батько Сережи виходить у відставку, і сім’я переїжджає в Багрово на постійне життя. Сільські роботи (молотьба, косовиця та ін.) дуже займають Сережу; він не розуміє, чому мати й маленька сестра до цього байдужі. Добрий хлопчик намагається жалувати й утішати швидко одряхлілу після смерті чоловіка бабусю, що він до того, по суті, не знав; але її звичай бити двірських, досить звичайне в поміщицькому побуті, швидко відвертає від її онука

Батьків Сережи кличе в гості Параска Куролесова; батько Сережи вважається її спадкоємцем і тому ні в чому не суперечить цій розумній і доброї, але владній і грубуватій жінці. Богатий, хоча й трохи незграбний будинок удови Куролесовой спочатку здається дитині палацом з казок Шахерезади. Подружившись із матір’ю Сережи, удова довго не погоджується відпускати сім’ю назад у Багрово; тим часом метушливе життя в чужому будинку, вічно наповненому гістьми, стомлює Сережу, і він з нетерпінням думає про уже милом йому Багрове.

Повернувшись у Багрово, Сережа вперше в житті в селі по-справжньому бачить весну: «я <…> стежив за кожним кроком весни. У кожній кімнаті, чи ледве не в кожному вікні, були в мене замічені особливі предмети або місця, по яких я робив свої спостереження…» Від хвилювання в хлопчика починається безсоння; щоб він краще засипав, ключниця Пелагія розповідає йому казки, і між іншим - «Аленький квіточка» (ця казка поміщена в додатку до «Дитячих років…»).

Pages: 1 2 3