«Акмеологія» та «аксіологія» – психолого-педагогічні та філософські поняття, наукова розробка яких в першій декаді третього тисячоліття сягнула колосальної інтенсивності. Питанням педагогічної акмеології та аксіології присвячені сотні наукових досліджень, створені підручники та посібники з акмеології для вищих навчальних закладів. Достатньо відзначити, що лише інтернет-ресурси пошукової системи Google пропонують 36 300 посилань на термін «акмеологія» та 44 000 – аксіологія (дисертації, освітні документи, програми, посібники, публікації, коментарі). Це засвідчує той факт, що сьогодні активно формуються методологічні принципи, концептуальні підходи та дослідницькі стратегії, разробляються практико-орієнтовані акмеологічні та аксіологічні технології, що покликані вбудувати їх в систему сучасних наук і забезпечити впровадження виокреслених знань в соціальну практику. Акме перекладається з грецької як «вершина», «пора розквіту», тож акмеологія розглядає можливості досягнення людиною її власних вершин творчого і особистісного розвитку. Термін «акмео-логія» ввів у 1928 році М. Рибников для позначення науки про розвиток дорослих людей. З часом вікові категорії акмеології розширилися – акмео-логічний підхід у розвитку особистості розглядається у вищих навчальних закладах, школах, в дошкільних закладах.

Аксіолóгія (від Грец. – Цінність) – Наука про цінності, вчення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їхній зв’язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ Філософії. Зокрема, наука про Цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, Ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі Особистості. Аксіологія виховання – орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб людини та відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуаці.

Під аксіологічним вихованням сьогодні передусім розуміють формування гуманістичних якостей особистості.

І акмеологія і аксіологія – нові напрямки в науці, що перебувають на стадії активного становлення. Символічно, що поява цих термінів належить до періоду бурхливого інтелектуального і соціального пошуку 1920-х років, коли виникли такі галузі науково-практичних знань, як евріологія (П. Енгельмейєр), ергонологія (В. Мясищев), рефлексологія (В. Бехтєрєв) і в тому числі акмеологія (Н. Рибников). На початку ХХI століття дається філософське обґрунтування предмета. В. П. Бранський, В. В. Ільїн, С. Д. Пожарський застосовують інтегративний підхід і визначають взаємозв’язок акмеології з культурологією, антропологією, етноакмеологією [1, 3]. На сьогоднішньому етапі акмеологія – фундаментальна наука про людину, про досягнення нею вищих результатів, про закономірності самоудо-сконалення, самокорекції, самоорганізації, про способи організації такого освітнього середовища та застосування таких засобів, що сприяли б створенню у кожного індивіда свого акме, навіть усупереч негативним чинникам. При цьому виникають наступні проблемні питання:

1. Які життєві обставини та умови на кожній віковій сходинці необхідні і достатні для того, щоб розвиток дитини, підлітка, юнака виводив його на вершини, характерні для кожного віку?

2. В яку оптимальну виховну систему та освітнє середовище повинна бути включена підростаюча людина, щоб перехід від однієї вікової кульмінації до іншої неодмінно відбувся?

3. Як знайти шляхи компенсації можливого, але не досягнутого оптимального рівня розвитку дитини, підлітка, юнака за рахунок підключення особливих педагогічних впливів та ініціювання власної активності молодої людини.

Ступінь негативних наслідків впливу несприятливих обставин (в тому числі і освітнього середовища) на наступний цілісний розвиток може бути більш або менш глибоким. Під впливом несприятливих обставин в учня можуть сформуваися псевдоцінності, в результаті чого виникають антисуспільні потреби і негативні соціально-психологічні характеристики особи (відсутність поваги до інших людей, відношення до них як до об’єктів маніпулювання, невіра у власні сили, невміння протистояти труднощам, намагання уникати ситуацій, в яких можлива невдача та ін.). Не досягне він вершини, зрілості, і як суб’єкт діяльності, як професіонал, якщо не виявиться під ногами в шкільні і студентські роки ґрунт, що забезпечив би високу мотиваційну включеність в певний вид діяльності, захопленість нею. Без відповідної мотивації не будуть в максимальній мірі розвиватися здібності та особистісний потенціал, що дають людині можливість здійснити свій внесок у загальнолюдську культуру.

На думку Т. Гуменної «необхідною умовою для досягнення акме в освітній діяльності та в професійній галузі є цілеспрямований розвиток такої якості як інтрогенна активність, коли людина не звикає бездумно дотримуватися формули «роби, як я», яку часто вкорінюють в її свідомість авторитетні для неї люди, а за рахунок постійної активної роботи свого внутрішнього світу прагне до самостійно виношених, а іноді й вистражданих рішень і дій.

Прагнення до досягнення успіху як значима особистісна якість повинна бути сформована в освітній діяльності для того, щоб вона була яскраво окресленою в наступній професійній діяльності» [2, 15].

Акмеологічне моделювання визначає порядок і правила інтеграції потенціалу освітнього процесу з індивідуальною активністю особи учня.

Чим пояснюється зростання уваги до акмеологічного та аксіологіч-ного компонентів освітнього процесу? Чи є вони інтегрованими складовими інноваційності в сьогоднішньому освітньому просторі України?

Відповіді на ці питання, на нашу думку, неодозначні.

Якщо поглянути на послуговування цими поняттями в щоденній робочій практиці освітянської громадськості, то мусимо зробити висновок, що це явище досить рідкісне, за виключенням освітніх закладів, в яких апробується модель акмеологічної школи. До того ж, такі освітні заклади знаходяться, як правило, у великих містах (Київ, Харків, Черкаси). Працюючи за програмою акмеологічної школи, вони користуються підтримкою і супроводом науковців та кафедр педагогіки університетів. В таких школах розроблені і впроваджуються комплексні плани створення і функціонування акмеологічного середовища, що включає освітній заклад, сім’ю і громадськість.

Зростаюча увага до цих компонентів освіти обумовлена потребами сучасного суспільного розвитку, гуманізації і гуманітаризації суспільства і освітнього процесу з одного боку і очевидними суперечностями між підвищеними вимогами до духовної культури сьогоднішнього громадянина (аксіологічний аспект) і не завжди достатнім рівнем ерудиції, професіоналізму, загальнокультурної підготовки (акмеологічна парадигма).

У своїй щоденній практиці ми звично користуємося близькими за значенням поняттями «всебічний розвиток особи» та «духовний розвиток», «особистісно орієнтований підхід» тощо. Однак ці поняття хоч і є близькими за значенням, проте не є абсолютно тотожними. Якщо «всебічний розвиток особи» є категорією переважно соціально-педагогічною, то в понятті «акмеолгія» акумульовані психологічна, педагогічна, політична і філософська складові.

У період переоцінки цінностей у суспільстві, зміни їхньої ієрархічної системи актуалізується проблема нового педагогічного мислення і такого конструювання навчально-виховного процессу в школі, який відповідав би запитам суспільства і самореалізації особистості.

Розглядаючи природу педагогічних інновацій, Г. І. Богославець Робить висновок: «Інноваційні процеси в системі освіти є не просто впровадженням нового. Вони реалізуються як цілеспрямовані зміни цілей, умов, змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві: новизна, високий потенціал підвищення ефективності діяльності, здатність забезпечити довготривалий корисний ефект, узгодженість з іншими нововведеннями. Інноваційна освітня діяльність – це надзвичайно складний, але важливий і потрібний процес. Він потребує розуміння, підтримки науково-методичного, державницького підходу на всіх рівнях управління» [3, 7].

Центральною постаттю оновлення школи виступає учитель, його професіоналізм та ціннісні орієнтації. У цьому звязку виникає необхідність поглиблення знань широкого загалу учительства не лише з актуальних проблем школи і педагогіки, але й акмеології як науки про досягнення вершин розвитку особи та аксіології як науки про цінності, формування в учнів загальногуманістичних і загальнонаціональних цінностей.

Pages: 1 2