ЗМІСТ:

Введення

Глава I: Становлення

Глава II: Лисенковщина

Глава III: Арешт

Глава IV: Подорожі

Висновок

Список літератури

Посилання

Додаток

Введення:

Дуже важко визначити границі найширшого кола інтересів, турбот і творчої діяльності Миколи Івановича Вавилова. Мабуть, найбільше точно ці границі задавалися основною метою - роботою Вавилова перебудова землеробства країни на сучасній науковій основі. Щоб вирішувати це завдання після перемоги Великого Жовтня, в умовах ламання старих укладів і подолання розрухи, Вавилову довелося бути одночасно вченим-агрономом і організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорті насінь, машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики й прикладна ботаніка, організатором і першим президентом ВАСХНИЛ, членом ВЦИК, керівником мережі досвідчених станцій і опорних пунктів. До того ж це лише швидке перерахування тільки основних напрямків його титанічної праці.

При всієї разноплановости його діяльності вона надзвичайно цільна: все своє життя в науці, починаючи зі студентської лави, Н. И. Вавилов присвятив вивченню культурних рослин, переслідуючи шляхетну мету - підвищити їхня врожайність, усунути тим самим погрозу недостачі продуктів харчування для жителів нашої країни й усього людства.

Прагнучи до цієї мети, Н. И. Вавилов вирішував два взаємозалежні завдання, які в той далекий час були ще не зрозумілі більшістю вчених і тим більше широкою громадськістю. Перше: мобілізація для потреб селекції генетичних ресурсів всіх культурних рослин і їхніх диких родичів, тобто їхнього виявлення, вивчення й збір у місцях природного виростання. Друге: збереження на полях і в сховищах насінь усього розмаїтості форм культурних і родинних їм диких рослин, розмаїтості, що тепер швидко втрачається в міру ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення якого в селекцію необхідно для постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Учені всього миру віддають данина поваги проробленій роботі академікові Н. И. Вавилову. У нашій країні протягом багатьох років його праці були забуті. Може в цьому криється секрет відставання сучасного вітчизняного сільського господарства від світового? Це питання я задавала собі протягом всієї роботи над рефератом. Чому в роки колективізації й судорожних спроб влади перебороти збиток, нанесений сільськогосподарському виробництву знищенням міцних селянських господарств, був затребуваний народний академік Трохим Лисенко, а не академічний учений Н. И. Вавилов.

СТАНОВЛЕННЯ:

Н. И. Вавилов народився в Москві 26-го листопада 1887 року. Батько його був здатним комерційним діячем, що пройшов через важке дитинство. Він щиро любив своїх синів, Миколу й Сергія (згодом стали геніальними росіянами вченими) , дочка Лідію - мікробіолога, що померла в роки своєї молодості, і Олександрові, що став пізніше лікарем. Микола був поміщений батьком у Московське комерційне училище. Його ж тягло до себе природознавство 1.

Як багато видатних учених Н. И. Вавилов рано став займатися самостійною роботою. По закінченні училища Вавилов надійшов у Московський Сільськогосподарський Інститут, де й почалася його активна наукова діяльність (нині Сільськогосподарська Академія ім’я К. А. Тімірязєва) , що він закінчив в 1911 році. Його дипломна робота “Голі злизни (равлика) , що ушкоджують поля й городи в Московській губернії” , опублікована в 1910 році, відразу ж була оцінена по достоїнству й навіть визнана гідною премії Московського політехнічного музею. В 1909 році, будучи ще студентом 2-го курси, він виступає на врочистому засіданні студентського кружка - кружка аматорів природознавства, - присвяченому 100-летию від дня народження Дарвіна, з доповіддю “Дарвінізм і експериментальна морфологія” . Таким чином, ще на студентській лаві визначилося коло наукових інтересів Вавилова - від прикладних питань сільського господарства до самих широких теоретичних питань еволюційної біології. Уже тоді многим з його оточення було ясно, що його як ученого чекає велике майбутнє. Пізніше, один з його вчителів, що видається агрохімік Д. Н. Прянишников скаже про Вавилова: “Ми не говоримо, що він геній тільки тому, що він наш сучасник” . 2 Працюючи в Д. Н. Прянишникова, по закінченню інституту, Вавилов одночасно став учнем і співробітником основоположника вітчизняної селекції сільськогосподарських рослин професори Д. Л. Рудзинского, що заснував Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському інституті. Миколі Івановичу везло на корифеїв! Це завжди був прояв взаємного тяжіння. Крім Д. Н. Прянишникова й Д. Л. Рудзинского, Микола Іванович у перші роки свого наукового розвитку зблизився з такими високоталановитими діячами селекції й мікології, як С. И. Жегалов і А. А. Ячевский. Микола Іванович потрапив у плеяду найбільших дослідників початку століття. 3 Уже з 1911 року Вавилов прагне в Бюро по прикладній ботаніці в Петербурзі, що у той час очолював Р. Е. Регель. Тут він почав з вивчення пшениці, а потім ячменя й інших культур. Його вже починають цікавити більше широкі питання походження культурних рослин. Більше того, в 1911 і в 1912 роках він, імовірно, під враженням робіт И. И. Мечникова починає свої дослідження з імунітету рослин і грибкових захворювань, які він проводить у понаднормовий час, у керованої професором А. А. Ячевским лабораторії в бюро мікології й фітопатології. Вражала працездатність Вавилова. За свідченням очевидців, він міг працювати по 18 годин на добу. Він мав дивне вміння концентрувати волю й енергію, працювати з азартною шаленістю. Його скажений ритм мимоволі захоплював усіх, хто з ним працювати. “Життя коротке - треба поспішати” , - говорив він, немов передчуваю, що доля відпустила йому не багато часу.

Уже в тім же 1911 року Вавилову доручають вести заняття зі студентами Вищих Голицинских сільськогосподарських курсів.

Pages: 1 2 3 4 5