Кінець XX століття - це час жорстоких випробувань для людини й людства. Ми бранці сучасної цивілізації. Наше життя протікає в гігантських містах серед бетонних будинків, асфальту й диму. Ми засипаємо й прокидаємося під ревіння автомобілів. Сучасна дитина з подивом розглядає пташку, а квіти бачить лише вартими у святковій вазі

Тим важливіше для нас сьогодні російська класична поезія. Вона формує в людині любов до рідної природи, повага до рідної домівки. Російськими поетами створено багато шедеврів пейзажної лірики, але для мене й, очевидно, більшості живучих у Росії перші поетичні образи природи насамперед пов’язані з ім’ям А. С. Пушкіна. Кожна дитина в Росії зі страхом і захватом декламує: Бура мглою небо криє, Вихри сніжні крутячи; Те, як звір, вона зав’є, То заплаче, як дитя, То по покрівлі ветхою Раптом соломою зашумить, То, як подорожанин запізнілий, До нас у віконце застукає. Поет, використовуючи дуже прості, доступні образи, створює незабутній емоційний настрой, що зберігається на все життя

А от ще один чудовий поетичний образ зимової ночі: Крізь хвилясті тумани Пробивається місяць, На сумні галявини Ллє