ГЛАВА ПЕРША.

Початок Яицких козаків. - Поетичний переказ. - Царська грамота. - Грабежі на Каспійське море. - Стенька Разін. - Нечай і Шамай. - Припущення Петра Великого. - Внутрішні занепокоєння. - Втеча народу, що кочує. - Бунт Яицких козаків. - Їхнє втихомирення.

Яїк, по указі Катерини II перейменований в Урал, виходить із гір, що дали йому нинішня його назва; тече до півдня уздовж їхнього ланцюга, до того місця, де ніколи покладено була підстава Оренбургові й де тепер перебуває Орськая міцність; отут, розділивши кам’янистий хребет їх, повертає на захід і протікши більше двох тисяч п’яти стільник верст, упадає в Каспійське море. Він зрошує частину Башкирії, становить майже всю південно-східну границю Оренбурзької губернії; праворуч примикають до нього заволзькі степи; ліворуч простираються сумні пустелі, де кочують орди диких племен, відомих у нас під ім’ям киргиз-кайсаков. Його плин швидко; мутні води наповнені рибою всякого роду; берега большею частию глинисті, піщаних і безлісні, але в місцях поемних зручні для ськотарства. Біля устя обростив він високим очеретом, де криються кабани й тигри.

На сей^-те ріці, у п’ятнадцятому сторіччі, з’явилися Донські козаки, що роз’їжджали по Хвалинському морю. (1) Вони зимували на її берегах, у те час ще покритих лісом і безпечних по своїй самоті; весною знову пуськалися в море, розбійничали до глибокої осені, і до зими верталися на Яїк. Подаючись усе нагору з одного місця на інше, нарешті вони обрали собі постійним перебуванням урочище Коловратное в шістдесяти верстах від нинішнього Уральська.

У сусідстві нових поселенців кочували деякі татарські сімейства, що відділилися від улусів Золотої Орди й иськавшие привільних пажитей на берегах того ж Яїка. Спочатку обоє плем’я ворогували між собою, але в наслідку часу ввійшли в дружелюбні зносини: козаки стали одержувати дружин з татарських улусів. Зберігся поетичний переказ: козаки, жагучі до неодруженого життя, поклали між собою вбивати дітей, що приживаються, а дружин кидати при виступі в новий похід. Один з їхніх отаманів, по ім’ю Гугня, перший переступив жорстокий закон, пощадивши молоду дружину, і козаки, за прикладом отамана, ськорилися ярму сімейного життя. Донині, просвященние й гостинні, жителі уральських берегів п’ють на своїх бенкетах здоров’я бабусі Гугнихи. (2)

Живучи набігами, оточені неприязними племенами, козаки почували необхідність у сильному заступництві й у царювання Михайла Феодоровича послали від себе в Моськву просити государя, щоб він прийняв їх під свою високу руку. Поселення козаків на безхазяйному Яїку могло здаватися завоюванням, якого важливість була очевидна. Цар обласькав нових підданих, і подарував їм грамоту (3) на ріку Яїк, віддавши їм її від вершини до устя й дозволя їм набиратися на життя вільними людьми.

Число їхня година-від-години множилося. Вони продовжували роз’їжджати по Каспійське морю, з’єднувалися там з Донськими козаками, разом нападали на торговельні перські судна, і грабували приморські селища. Шах ськаржився цареві. З Моськви послані були на Дон і на Яїк увещевательние грамоти.

Козаки на човнах, ще навантажених добичею, поїхали Волгою в Нижній-Новгород; оттоле відправилися в Моськву, і з’явилися до двору з повинною головою, кожний несучи сокиру й плаху. Їм велено було їхати в Польщу й під Ригу, заслуговувати там свої провини; а на Яїк послані були стрільці, у наслідку часу составившие з козаками одне плем’я.

Стенька Разін відвідав яицкие житла. За свідченням літописів, козаки прийняли його як ворога. Містечко їх був узятий цим відважним заколотником, а стрільці, що там перебували, побиті або потоплені.(4)

Переказ, згодне з татарським літописцем, відносить до того ж часу походи двох яицких отаманів, Не Сподіваючись і Шамая. (5) Перший, набравши вольницю, відправився в Хіву, у надії на багатий видобуток. Счастие йому благоприятствовало. Зробивши важкий шлях, козаки досягли Хіви. Хан з військом своїм перебував тоді на війні. Нечай опанував містом без усякої перешкоди; але зажився в ньому, і пізно виступив у зворотний похід. Обтяжені добичею, козаки були наздогнані ханом, що вернувся, і на березі Сирдар’ї розбиті й винищені. Не більше трьох вернулося на Яїк, з оголошенням про погибель хороброго Нечаю. Кілька років після, інший отаман, по прозванню Шамай, пустився по його слідах. Але він попався в полон степовим калмикам, а козаки його відправилися далі, збилися з дороги, на Хіву не потрапили, і прийшли до Аральського моря, на якому примушені були зимувати. Їх постигнул голод. Нещасні бурлаки вбивали і їли один одного. Більша частина загинула. Інші послали нарешті від себе до хівинського хана просити, щоб він їх прийняв і врятував від голодної смерті. Хівинці приїхали за ними, забрали всіх і відвели рабами у своє місто. Там вони й пропали. Шамай же, кілька років після, привезений був калмиками в яицкое військо, імовірно, для розміну. З тих пор у козаків полювання до далеких походів охолонуло. Вони мало-по-малу звикли до життя сімейної й гражданственной.

Яицкие козаки слухняно несли служби по поряд моськовського наказу; але будинку зберігали первісний образ керування свого. Зроблена рівність прав; отамани й старшини, що обираються народом, тимчасові виконавці народних постанов; кола, або наради, де кожний козак мала вільний голос і де всі суспільні справи вирішені були більшістю голосів; ніяких письмових постанов; у лантух так у воду - за зраду, боягузтво, убивство й злодійство: такі головні риси цього керування. (6) До простих і грубих установ, ще принесеним ними з Дону, Яицкие козаки присовокупляли й інші, місцеві, стосовні до рибальства, головному джерелу їхнього багатства, і до права наймати на службу необхідне число козаків, установи надзвичайно ськладні й певні з величайшею утонченностию. (7)

Петро Великий прийняв перші міри для введення Яицких козаків у загальну систему державного керування. В 1720 році Яицкое військо віддане було у відомство Військової колегії. Козаки обурилися, спалили своє містечко, з наміром - бігти в киргизькі степи, але були жорстоко втихомирені полковником Захаровим. Зроблена була їм перепис, визначена служба, і призначена платня. Государ сам призначив військового отамана.

У царювання Ганни Іванівни й Елисавети Петрівни уряд хотів виконати припущення Петра. Тому благоприятствовали виниклі розбрати між військовим отаманом Меркур’євим і військовим старшиною Логиновим, і поділ через те козаків на дві сторони: Отаманську й Логиновськую, або народну. В 1740 році покладено було перетворити внутрішнє керування Яицкого війська, і Неплюев, що був у той час оренбурзьким губернатором, представив у Військову колегію проект нової установи; але більша частина припущень і приписань залишилася без виконання до сходження на престол государині Катерини II.

Із самого 1762 року сторони Логиновськой Яицкие козаки почали ськаржитися на різні утиськи, ними канцелярії, що перетерплюються від членів, заснованої у війську урядом: на втримання певного жалування, самовільні податки й порушення стародавніх вдача й звичаїв рибного лову. Чиновники, що посилаються до них для розгляду їхніх ськарг, не могли або не хотіли їх задовольнити. Козаки неодноразово обурювалися, і генерал-майори Потапов і Черепів (перший в 1766 році, а другий в 1767) примушені були вдатися до сили зброї й до жаху страт. У Яицком містечку заснована була слідча комісія. У ній були присутні генерал-майори Потапов, Черепів, Бримфельд і Давидов, і гвардії капітан Чебишев. Військовий отаман Андрій Бородін був відставлений; на його місце обраний Петро Тамбовцев; члени канцелярії засуджені сплатити війську, понад утримані гроші, значну пеню; але вони вміли уникнути виконання вироку. Козаки не втрачали надії. Вони замірялися довести до відома самої імператриці справедливі свої ськарги. Але таємно послані від них люди були, по велінню президента Військової колегії графа Чернишова, схоплені в Петербурзі, укладені в окови, і покарані як бунтівники. Тим часом велено було нарядити кілька сотень козаків на службу в Кизляр. Місцеве начальство ськористалося й цим випадком, щоб новими утиськами мстити народу за його супротивления. Довідалися, що уряд мав намір ськласти з козаків гусарські еськадрони, і що вже повелено голити їм бороду. Генерал-майор Траубенберг, присланий для того в Яицкой містечко, викликав на себе народне обурення. Козаки хвилювалися. Нарешті, в 1771 році, заколот виявився у всій своїй силі.

Pages: 1 2 3