«Майстер і Маргарита» це два добутки в одному: усередині роману Булгакова перебуває самостійна історія про Понтія Пілаті, таким чином, ми попадаємо й у Москву 30-х років, і в древній Ершалаим. Обоє добутку зв’язують воєдино герої: Воланд зі своєї звитої й Майстер. З першим ми знайомимося на самому початку роману. Отже, «один раз весною, у годину небувало жаркого заходу, у Москві, на Патріарших ставках» з’являються Воланд і його наближені. Але до них ми зустрічаємося із двома іншими персонажами: з Михайлом Олександровичем Берліозом, головою «правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменованої «МАССОЛИТ» і редактором «товстого художнього журналу», а також з поетом Іваном Миколайовичем Поныревым, що пише «під псевдонімом Бездомний».

Герої ведуть розмову про Ісус Христі. Берліоз намагається науково довести Бездомному, що Бога немає й ніколи не існувало, і «всі оповідання про нього - прості вигадки, самий звичайний міф». Тому не слід зображувати Христа «зовсім як живого», що зробив у своїй поемі Іван Миколайович. Під час бесіди героїв на пустельній липовій алеї, де вони перебували, з’явилася дивна людина

И Берліоз, і Бездомний дружно, хоча й подумки, прийняли його за іноземця. Чому? Я думаю, справа тут не тільки в «дорогому сірому костюмі» і «закордонних, у колір костюма, туфлях», і навіть не в сірому береті, тихо заломленому на вухо, як, втім, і не в тростині «із чорним набалдашником у вигляді голови пуделі». Відразу зауважується неоднозначність героя: крім одягу, атрибутів, це різні очі, брови, коронки на зубах, кривизна рота. Не випадково автор тільки після опису особи робить висновок: «Словом - іноземець».

Звичайно. Людина абсолютно не схожа на радянського громадянина, у зовнішньому й внутрішньому вигляді якого все повинне бути типово, одноманітно, стандартно, відповідно до неписаного закону, що говорить: «Не витикайся! Ти частина безликої маси!» Дивна людина, що зненацька виникла на алеї, і поводиться дивно.

Раптово він підходить до героям, розкланюється й просить дозволу приєднатися до вченої бесіди, знайшовши її предмет надзвичайно цікавим. «Іноземця» захоплює той факт, що й Берліоз і Бездомний атеїсти. Літераторів це дивує, але ми-те розуміємо, що перед героями сатана, для якого безвір’я людей - прекрасна можливість заволодіти їх душами

Однак образ Воланда і його місія в романі трохи відрізняються від теперішніх диявольських. Тут «іноземець» виступає в ролі просвітителя людей, пророка, що несе істину. Тому, замість того, щоб погодитися зі своїми співрозмовниками, що Ісуса Христа немає й ніколи не існувало, «закордонний гість» говорить: «Як же бути з доказами буття Божия, яких, як відомо, існує рівно п’ять?» Берліоз відповідає йому досить упевнено, він цілком посилається на розум, в області якого «ніякого доказу існування Бога бути не може».

Природно, утворений атеїст, Михайло Олександрович і не заговорює про душ, навіть як про джерело людських почуттів. Берліоз відкидає й «шостий доказ Канта, опираючись на думки Шиллера й Штрауса. Імовірно, герой уважає цих людей більше авторитетними в даному питанні, чим він сам. Правда, доводи-думки звучать досить непереконливо. Виходить, таким чином, що впевненість Берліоза необоснованна. «Взяти б цього Канта, так за такі докази року на три в Соловки!

- зовсім зненацька бухнув Іван Миколайович». Прямолінійність Бездомного сконфузила більше делікатного у вираженнях Берліоза, але в словах малокультурного поета пролунала думка більшості радянських громадян, що ненавидять інакомислення, що вбачають у ньому щось вороже. Фраза Івана виражає страшну установку тодішньої ідеології: якщо людина думає не як усе - він небезпечний, треба ізолювати його від суспільства, а краще - зовсім знищитися

«Іноземець» розуміє неспроможність відповідей співрозмовників, але не сперечається з ними, просто ставить наступне запитання: «коли Бога ні, те, запитується, хто ж керує життям людської й всім взагалі розпорядком на землі?» Подібно досвідченому педагогові, Воланд вирішує поступово привести своїх «учнів» до правильних висновків - і не чужим, а їх власним, що набагато важливіше. «Іноземець» виражає свої думки логічно, обґрунтовано, на відміну від Берліоза й Бездомного, але все це робить на них тяжке враження. Обоє героя підозрюють у ньому шпигуна, що говорить про їхню недалекоглядність, про їх типові для радянських обивателів поглядах. Воланд бачить: літераторів не так-те просто наставити на шлях щирий

И все-таки він намагається сказати Берліозові й Бездомному те, заради чого з’явився перед ними. «Майте на увазі, що Ісус існував,» говорить герой, а на доказ оповідає про Пілата, про арешт і допит Рятівника. Таким чином, епізод знайомства Берліоза й Бездомного з «іноземцем» важливий у композиційному відношенні: адже розмова героїв переходить в оповідання Воланда, завдяки твір саллсоч.

ру © 2005 якому ми попадаємо з Москви в древній Ершалаим. Також цей фрагмент містить кілька важливих проблем роману, які далі будуть неї розкривати: питання віри, волі, культури. У цілому епізод іронічний. За допомогою подібного погляду на своїх героїв, автор бореться з недоліками обивательської Москви