У європейській культурі роман втілює етику, як церковна архітектура - ідею віри, а сонет - ідею любові. Видатний роман є не тільки культурна подія; він значить куди більше, ніж просто крок уперед у літературному ремеслі. Це пам’ятник епохи; монументальний пам’ятник, тому що, самовиражаючись - викладаючи своє эстетическое кредо, - письменник з фатальною неминучістю, тим або іншому способу, описує етико-соціальні проблеми своєї країни й свого часу. Пам’ятник; але його слово зрозуміло й сучасникам, і слово це повинне бути нами прочитане - щоб зрозуміти самих себе, може бути…

З кожним роком стає усе сутужніше прочитати «Майстра й Маргариту». Слово Булгакова з кожним роком кам’яніє, і усе більше стає небезпека фальсифікації його етики, підміни його думок поняттями іншої епохи. І дуже незабаром піде покоління людей, що випливає за булгаковським

Приблизно такими міркуваннями я пояснюю своє прагнення відтворити етичну систему - або «моральну філософію», -, що втримується в художній тканині роману. Дослідження буде базуватися на двох досить простих теоретичних передумовах. Перша: весь зміст роману, і в деталях, і в сукупності, є етично значимим

Це думка М. М. Бахтина: «…Можна сказати, що етичному належить істотний примат у змісті… Безпосередньо етично лише сама подія вчинку (думка^-думки-думці-вчинок-думки, справи-вчинку-справи, бажання^-бажання-бажання-вчинку-бажання та ін.)…»

Друга передумова: зміст - тобто етика - роману передбачається настільки ж різноманітним, напруженим, безупинно протиставлюваним самому собі, як і його літературна форма

Можна б привести відоме обґрунтування: у більших письменників зміст колдовским шляхом виявляється вв’язаним з формою. Але відомі адже й виключення. Тому спробую дати свої обґрунтування. Літературна форма «Майстра» вражає кваліфікованого читача: вона, як видно, еклектична. Суміш жанрів, безперервні переходи від сатири до трагедії, від буфонади до романтичної м’якості. Різнобій у всім, навіть у стилістиці. Це відзначено давно; це обескураживает. Але припустимо, що тут не какофонія, а поліфонія; що вона спрямована на поліфонічне висвітлення «думка^-думки-думці-вчинок-думки, справи-вчинку-справи». Булгаков повертає їх на долоні, послідовно підставляючи під промінь сатири, трагедії, блазнівського передражнювання, релігійної традиції, романтичної драми. Це надає змісту неоднозначність, додаткову об’ємність: можливий інший погляд на будь-який етично значимий учинок. Це адже як у житті: немає нічого більше складна й спірного, чим практична етика. Зіткнення «інших поглядів» особливо помітно в образі центрального етичного персонажа, Воланда. Насамперед, тут воістину «інший погляд» на традиційну фігуру сатани. Воланд не зло й не добро. Він надзвичайно суперечливий у жанровому змісті: він буває брехуном і блазнем, персонажем балагана, і він же величественен, суворий, нещадний. За ним чудиться величезна влада, але його справи найчастіше дріб’язкові й випадкові; дрібні належать балагану, великі - трагедії

У ключі «іншого погляду» можна пояснити також і феномен реминисцентности «Майстра й Маргарити». Зараз же після публікації роману стали виявлятися його джерела - літературні твори, з яких Булгаков щось запозичив. Піонером були М. Чудакова, потім джерела (я назвав би їхніми супутниками-супутниками-творами-супутниками) посипалися градом, і, взагалі ж, дотепер не дуже зрозуміло, як з ними обходитися. Два супутники безсумнівні й значні: Четвероевангелие й «Фауст» Ґете. Але як бути з іншими, не афишируемими автором джерелами, ідентифікація яких, отже, сумнівна - і повинна бути предметом самостійного дослідження?

Рішенню цієї загадки було почасти присвячене моє попереднє дослідження «Майстра й Маргарити». Як мені здається, там удалося показати, що «метод супутників» є черговий спосіб створення етичних опозицій. Супутники-супутники-джерела-супутники застосовуються як «абсолютно інший погляд», як уже сформульована чужа концепція, з якої можна посперечатися. Але відшукати її й зрозуміти суперечку повинен читач. Наприклад, будь-який читач, що добре знає Євангеліє, може зрівняти його з романом, виявити істотні розбіжності образів Ісуса з Назарета й Иешуа Га-Ноцри й у такий спосіб побачити й зрозуміти етичну позицію Булгакова. Очевидно, він не був ортодоксальним віруючої й ставився до канонічної християнської етики надзвичайно скептично.

Однак же в «Євангелії Михайла Булгакова» розглянуто лише десять-дванадцять відсотків тексту роману, так що цінність дослідження для розуміння булгаковських ідей невелика. Істотно більше цікавими представляються методологічні висновки. Планомірно порівнюючи тексти, я встановив, що зміст «ершалаимских глав» роману опонує змісту Четвероевангелия подетально; елементи сюжету заміняються на протилежні за значенням - таких замін знайдено біля сотні. І кожна така заміна етично пофарбована; іноді одна оппозитная деталь містить цілий релігійно-етичний переворот. Наприклад, замість Святої Діви згадується жінка сумнівного поводження

Іншими словами, без порівняння «Майстра» з Писанням багато істотних фрагментів булгаковської ідеї взагалі не можуть бути зрозумілі. На перший погляд це представляється досить пересічним явищем: Євангеліє займає особливе місце в європейській культурі; воно здається вросшим у літературне слово. Але от, аналізуючи булгаковську теологію, я виявив, що деякі, майже завжди примітні слова й звороти служать відсиланнями до многим інших добутків: до Талмуда, до інших теологічних і історіографічних книг - і до чисто літературних речей (усього ідентифіковане 14 книг, уважаючи Біблію й Талмуд).

Виділені, що відсилають слова й висловлення я назвав «мітками». Найчастіше вони самі одержують при контакті із джерелами непомітний раніше сюжетний і етичний зміст. Наприклад, слова Иешуа: «Учора ми їли солодкі весняні баккуроти…» здобувають істотне етико-релігійне значення при порівнянні із книгою Ф. Фаррара «Життя Ісуса Христа» . Міткою служить слово «баккуроти».

Мітки, однак же, несуть і інше навантаження - або разом із зазначеної, або самостійну. Вони можуть указувати на добуток, буквально уплетене в полотно роману. Такі книги треба читати одночасно з «Майстром» - зміст роману тоді надзвичайно розширюється. Перший приклад подібного джерела - Писання. Інший приклад - та ж книга Фаррара. Вона послужила основою образа Пілата й своєрідним плацдармом для критики релігійної ортодоксії й антисемітизму. Іншими словами, усякий добуток, відзначений у тексті «Майстра», треба прочитати як би спільно сроманом.

Підкреслю особливо: літературний ранг твору-супутника не має значення - книгу Фаррара просто смішно порівнювати з Євангеліями. Останній методологічний висновок: правило міток діє й усередині добутку. Булгаков активно використав художній прийом умовчання або недосказанности; мітки відсилають читача до тих місцям роману, де несказанне одержує пояснення. Отже, увага до деталі, до одиничного слова; постійне звертання до власного читацького досвіду, «начитаності»; очікування опозиції - іншого погляду на будь-яке зображення, намальоване Булгаковим, - от правила, яких я має намір дотримуватися в цій роботі

Без сумніву, можна запитати: апріорні твердження дослідника, що роман Булгакова - суцільна шарада, що при аналізі потрібно шукати недомовки, опозиції, розгадки, сховані в інших книгах, - не чи заявки це на право домислу й насильства над матеріалом?

Єдиною вичерпною відповіддю може бути текст дослідження, але все-таки дозволю собі привести одне міркування. Є причина, по якій етика «Майстра» повинна була бути схована під масками, і ця причина - суспільство, у якому жив письменник. Саме те, що ми називаємо соціальним контекстом. Дія роману датована травнем 1937 року , і навколо цієї пекельної крапки лежить час написання останньої редакції. Час найстрашнішої - у буквальному значенні слова - полювання на інакомислячих, на людей, чия етика хоча б на волосся відрізнялася від жорстокого й нелюдського стереотипу. Після гекатомб 1937 року всі радянські письменники, по суті, писали один загальний роман: в етичному плані їхнього добутку нерозрізнене походили один на одного. Роман Булгакова - дивне виключення, хоч він і здається зараз досить необразливим. Откровенней він писати просто не міг, навіть якщо не збирався представляти роман для печатки: у ті роки кожний інтелігент жив чекаючи обшуку й арешту

А те, що під відносно безневинним текстом «Майстра» криється багато чого, почуває кожний дослідник і кожний уважний читач