“Росія занадто мало відома росіянином”. Ці слова, сказані Олександром Сергійовичем Пушкіним більше ста п’ятдесятьох років тому, зараз, на порозі третього тисячоріччя, сприймаються як сумне одкровення… На жаль, не в меншій мері ставляться вони й до знання про самого поета. Адже Пушкін - це не просто література. Не просто - культ. Це - осередок російського духу, приклад істинно росіянці сутності

Та й чи може бути інакше? Адже саме у видатних особистостях знаходять найбільш яскраве вираження властивості національного характеру. А, як добре відомо, глибинна суть російської національної душі “непідвласна чужоземним мудрецям”… От так само й Пушкіна іноземці зрозуміти не можуть, хоча літературу вміють цінувати досить точно. Лише далеко не всі з них здатні відчути в пушкінських рядках щось незвичайне, заворожливе

Якщо ж говорити про російських людей, то вони вперше стикаються з Пушкіним ще в раннім дитинстві. Так трапилося й із мною. Я навіть не можу зараз точно згадати, коли в перший раз побачив портрет поета, почув його вірші, так давно це було…

И с тої пори, підпавши під зачарування пушкінських рядків, не перестаю до них вертатися. Правда, останнім часом, віддаючи данину детективам, що заполонили книжковий ринок, і фантастичним трилерам, - усе рідше й рідше. Каюся в цьому. І все-таки - вертаюся, звичайно тоді, коли мені буває смутно, коли мене щось гнітить

У такі мінути, взявши в руки томик Пушкіна, я як би відкидаю від себе всі неприємності й, з насолодою поринувши в читання, почуваю приплив нових сил, надихаюся новими надіями… Отчого так відбувається? Цього я не знаю. Для мене, як і для багатьох інших російських людей, Пушкін - чудесна таємниця. Я можу лише сподіватися, що таємниця ця коли-небудь відкриє й для мого серця

Але я, здається, небагато відволікся від теми твору. Отже, поговоримо про значення Олександра Сергійовича Пушкіна для Росії й російської культури. Безсумнівно, що воно дуже велико. По-перше, тому, що Пушкін - найбільший поет, майстер универсальнейшего з мистецтв - мистецтва слова

У цьому зв’язку хочеться привести слова іншого великого російського поета - Ганни Ахматовій. От вони: “Вірші Пушкіна дарували дітям російська мова в самій доконаній його пишноті, мова, що вони, може бути, ніколи більше не почують і на якому ніколи не будуть говорити, але який однаково буде при них як вічна коштовність”. По-друге, тому, що Пушкін зробив російську мову доконаним, світовим. А тому в наш час не викликає ніяких сумнівів, що “говорити російською мовою” - означає “говорити пушкінською мовою”. По-третє, тому, що Пушкін - загальновизнаний глава й класичний зразок всієї що читається, живій, новітній росіянці літератури

Уже сучасники поета побачили в ньому “сонце нашої поезії”. І, нарешті, четверте. Ще при житті Пушкіна, в 1832 році, Гоголь сказав про нього наступне: “Пушкін є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, з’явиться через 200 років”. Письменник був абсолютно прав. У російській свідомості Пушкін дійсно стала незрівнянною величиною. Так, Пушкін великий, а тому велико і його слово

И в цьому немає нічого дивного, адже велич щирих поетів саме в їхньому слові й проявляється. Могутня, величезна душа Пушкіна народила слова надзвичайні: заворожливі, підкорюючі, неповторні, приголомшливі… Приголомшливі душу людей звичайних, передавальні їм почуття “несказанні”…

Хіба можна без внутрішнього здригання читати, наприклад, такі рядки: …душу в заповітній лірі Мій порох переживе й тленъя втече? Не можна, звичайно. От і корчуся я внутрішньо, відчуваючи під словами цими шок, пережитий колись великою душею Пушкіна. Або, хіба можливо не відчути якийсь радісний сенс життя, що проривається крізь рядки, приміром, “Вакхической пісні”: Так здраствує сонце, так зникне тьма!? Ні, неможливо.

Але ж слова ці - пророче заклинання поета… От у чому - “чудо” пушкінських рядків. От у чому “таємниця” Пушкіна. Вона - у нього Слові

Так потрібно чи дивуватися тому, що Пушкін став невіддільний від Росії, а Росія - від нього?! Він великий, тому що породжено великим народом. І народ цей просто зобов’язаний бути його гідним… Починаючи від copyright