Федір Михайлович Достоєвський найбільший майстер психологічного роману не тільки в росіянці, але й у світовій літературі. У його соціально-філософському, психологічному романі “Злочин і покарання” приводяться різні філософські теорії, зіставляються ідеали, життєві цінності. Родіон Романович Розкольників головний герой роману. Він “колишній студент”, змушений залишити навчання через недостачу грошей, що живе в найбіднішому кварталі Петербурга в комірці, більше схожої на шафу. Але він людина розумний, особистість, здатна оцінювати навколишню його дійсність. Саме в такій обстановці, де змушений жити герой, і могла зародитися його нелюдська теорія

Розкольників опублікував у журналі статтю, у якій міркував про те, що всі люди діляться на “право имеющих”, хто може переступити якийсь моральний рубіж, і “тварин тремтячих”, які повинні підкорятися найсильнішому. Звичайні люди лише істоти, призначені для відтворення собі подібних. “Незвичайні” це ті люди, які керують всі твори на a l l soch © 2005 миром, досягають висот у науці, техніку, релігії

Вони не тільки можуть, а зобов’язані знищувати геть усе на своєму шляху до досягнення мети, необхідної всьому людству. До таким, на думку Раскольникова, належать і Магомет, і Ньютон, і Наполеон. Сам головний герой, перебуваючи під владою наполеонівського комплексу, намагається з’ясувати, хто ж він: “тварина тремтяча” або “право имеющий”.

Щоб перевірити свою теорію, Розкольників зважується на злочин убити бабу-процентщицу, щоб полегшити життя многим іншим людям: своєї матері, сестрі, Мармеладовым, Лизавете, сестрі процентщицы. Узяті в баби гроші він збирається направити на допомогу знедоленим. “Одна смерть і сто життів замість”,міркує він, порівнюючи свої плани сарифметикой.

При втіленні теорії в життя все виявляється набагато складніше. Убивши бабу, він убиває й Лизавету. Йому не потрібні зайві свідки. Але людська натура підвела його. Розкольників у поспіху забирає лише дрібнички

А про гроші забуває. Навіть те, що він взяв, Розкольників ховає, боячись обшуку. Нічого з узятого він не вживає на себе, щоб полегшити своє матеріальне становище

Здається, що все йде благополучно, у злочині обвинувачують іншої людини. Але совість мучить Раскольникова, він стає недовірливим, дратівливим, шарахається від кожного вигуку. Смерть баби не тільки не приносить ні йому щастя, ні його близьким, а відрізає його від миру людей. Відповідно до своєї ідеї він повинен був ненавидіти всіх, кого він любив. Теорія Раскольникова відокремлює його від людей

Для злочинця борошна совісті стають важче всякого юридичного покарання. Нелюдська ідея-пристрасть, приобретя жахливі форми, повільно вбиває й самого героя. Катастрофа теорії Раскольникова, його духовне відродження відбувається з багатьох причин, але головна його зустріч із Сонею Мармеладо-Виття. Після вбивства баби вся його сутність, всі його добрі почуття^ такі як жаль, доброта, турбота про ближній, великодушність, протестують проти розрахунків його розуму. Гордий, гордовитий, відрізаний від миру людей, Розкольників іде д тому, кого він може довірити свою таємницю, Зрештою він відкривається Соні, блудниці, що зробила також злочин, тільки злочин над самою собою. Соня духовно багато вище Раскольникова.

Вона є носителькою авторських християнських ідей всепрощення й смиренності. Саме вона переконує Раскольникова піти з винної. Теорія героя терпить крах. Він уже не може випливати їй. Остаточний крах ідеї відбувається в снах героя, які спростовують саму ідею розподілу людей на два розряди

В останньому сні він бачить трихіни, які, подібно людям з його теорії, знищують самі себе. Злочинець сам іде в поліцейську ділянку й зізнається у вчиненому. Його відправляють на каторгу

“Вічна” Сонечка треба за ним. На каторзі відбувається моральне відродження героя. Він відмовляється від своєї теорії, приходить до християнських цінностей, світорозумінню, читає Євангеліє. Він розуміє, що щастя не може бути побудоване на злочині. У своєму романі Достоєвський хотів показати не банальну історію вбивства, а джерела й причини його. Він створив картину переживань і мучень злочинця

Автор, на відміну від Толстого, що показує своїх героїв у розвитку, у постійному пошуку сенсу життя, прагне знайти джерело зародження антигуманної, нелюдської теорії, показати всі її пагубний вплив на людину