Один раз ми всім класом пішли в цирк. Я дуже радувався, коли йшов туди, тому що мені вже незабаром вісім років, а я був у цирку тільки один раз, і те дуже давно. Головне, Аленке всього тільки шість років, а от вона вже встигла побувати в цирку цілих три рази. Це дуже кривдно. І от тепер ми всім класом пішли в цирк, і я думав, як добре, що вже великий і що зараз, цього разу, усе побачу як треба. А того разу я був маленький, я не розумів, що таке цирк. Того разу, коли на арену вийшли акробати й один поліз на голову іншому, я жахливо розреготався, тому що думав, що це вони так навмисно роблять, для сміху, адже будинку я ніколи не бачив, щоб дорослі дядьки карабкались один на одного. І на вулиці теж цього не траплялося. От я й розсміявся у весь голос. Я не розумів, що це артисти показують свою спритність. І ще того разу я усе більше дивився на оркестр, як вони грають - хто на барабані, хто на трубі, - і диригент махає паличкою, і ніхто на нього не дивиться, а всі грають як хочуть. Це мені дуже сподобалося, але поки я дивився на цих музикантів, у середині арени виступали артисти. І я їх не бачив і пропускав саме цікаве. Звичайно, я того разу ще зовсім дурний був

И от ми прийшли всім класом у цирк. Мені відразу сподобалося, що він пахне чимсь особливим, і що на стінах висять яскраві картини, і навкруги світло, і в середині лежить гарний килим, а потовк високий, і там прив’язані різна блискуча гойдалка. І в цей час заграла музика, і все кинулися розсідатися, а потім накупили ескімо й стали їсти. І раптом через червону фіранку вийшов цілий загін якихось людей, одягнених дуже красиво - у червоні костюми з жовтими смужками. Вони встали з боків фіранки, і між ними пройшов їхній начальник у чорному костюмі. Він голосно й трошки незрозуміло щось прокричав, і музика заграла швидко й голосно, і на арену вискочив артист-жонглер, і почалася потіха. Він кидав кульки, по десяти або по ста штук нагору, і ловив їх назад. А потім схопив смугастий м’яч і став їм грати… Він і головою його подшибал, і потилицею, і чолом, і по спині катав, і каблуком наподдавал, і м’яч качався по всьому його тілу як примагниченний. Це було дуже красиво. І раптом жонглер кинув цей мячик до нас у публіку, і отут уже почалася теперішня метушня, тому що я піймав цей м’яч і кинув його у Валерку, а Валерка - у Ведмедика, а Ведмедик раптом націлився й ні з того ні із сього засвітив прямо в диригента, але в нього не потрапив, а потрапив у барабан! Бамм! Барабанщик розсердився й кинув м’яч назад жонглерові, але м’яч не долетів, він просто догодив однієї гарній тетеньке в зачіску, і в неї вийшла не зачіска, а прочуханка. І ми всі так реготали, що ледве не померли

И коли жонглер утік за фіранку, ми довго не могли заспокоїтися. Але отут на арену викотили величезна блакитна куля, і дядько, що повідомляє, вийшов на середину й щось прокричав нерозбірливим голосом. Зрозуміти не можна було нічого, і оркестр знову заграв щось дуже веселе, тільки не так швидко, як раніше.

И раптом на арену вибігла маленька дівчинка. Я так маленьких і гарних ніколи не бачив. У неї були сині-сині очі, і навколо них були довгі вії. Вона була в срібному платті з повітряним плащем, і в неї були довгі руки; вона ними змахнула, як птах, і підхопилася на цю величезну блакитну кулю, що для неї викотили. Вона стояла на кулі. І потім раптом побігла, начебто захотіла зстрибнути з його, але куля закрутилася під її ногами, і вона на ньому от так, начебто бігла, а насправді їхала навколо арени. Я таких дівчинок ніколи не бачив. Всі вони були звичайні, а ця якась особлива. Вона бігала по кулі своїми маленькими ніжками, як по рівній підлозі, і голубой куля везла її на собі: вона могла їхати на ньому й прямо, і назад, і ліворуч, і куди хочеш! Вона весело сміялася, коли так бігала, начебто плила, і я подумав, що вона, напевно, і є Дюймовочка, така вона була маленька, мила й незвичайна. У цей час вона зупинилася, і хтось їй подав різні колокольчатие браслети, і вона надягла їх собі на туфельки й на руки й знову стала повільно кружлятися на кулі, начебто танцювати. І оркестр заграв тиху музику, і було чутно, як тонко дзенькають золоті дзвіночки на девочкиних довгих руках. І це все було як у казці. І отут ще згасили світло, і виявилося, що дівчинка вдобавок уміє світитися в темряві, і вона повільно плила по колу, і світилася, і дзенькала, і це було дивно, - я за все своє життя не бачив нічого такого подібного

И коли запалили світло, усі захлопали й заволали “браво”, і я теж кричав “браво”. А дівчинка зіскочила зі своєї кулі й побігла вперед, до нас ближче, і раптом на бігу перевернулася через голову, як блискавка, і ще, і ще раз, і всі вперед і вперед. І мені здалося, що от вона зараз розіб’ється об бар’єр, і я раптом дуже злякався, і схопився на ноги, і хотів бігти до неї, щоб підхопити її й урятувати, але дівчинка раптом зупинилася як укопана, розкинула свої довгі руки, оркестр замовк, і вона стояла й посміхалася. І всі захлопали щосили й навіть застукали ногами. І в цю мінуту ця дівчинка подивилася на мене, і я побачив, що вона побачила, що я її бачу й що я теж бачу, що вона бачить мене, і вона помахала мені рукою й посміхнулася. Вона мені одному помахала й посміхнулася. І я знову захотів підбігти до неї, і я простягнув до неї руки. А вона раптом послала всім повітряний поцілунок і втекла за червону фіранку, куди тікали всі артисти. І на арену вийшов клоун зі своїм півнем і почав чхати й падати, але мені було не до нього. Я увесь час думав про дівчинку на кулі, яка вона дивна і як вона помахала мені рукою й посміхнулася, і більше вже ні на що не хотів дивитися. Навпаки, я міцно замружив очі, щоб не бачити цього дурного клоуна з його червоним носом, тому що він мені псував мою дівчинку: вона усе ще мені представлялася на своїй блакитній кулі

А потім оголосили антракт, і всі побігли в буфет пити ситро, а я тихенько спустився долілиць і підійшов до фіранки, звідки виходили артисти

Мені хотілося ще раз подивитися на цю дівчинку, і я стояв у фіранки й дивився - раптом вона вийде? Але вона не виходила

А після антракту виступали леви, і мені не сподобалося, що приборкувач увесь час тягав їх за хвости, начебто це були не леви, а дохлі кішки. Він змушував їх пересаджуватися з місця на місце або укладав їх на підлогу рядком і ходив по левах ногами, як по килиму, а в них був такий вид, що от їм не дають полежати спокійно. Це було нецікаво, тому що лев повинен полювати й гнатися за бізоном у безкрайніх пампасах (1) і оголошувати околиці грізним ричанням, що приводить у трепет тубільне населення. А так виходить не лев, а просто я сам не знаю що

И коли скінчилося й ми пішли додому, я увесь час думав про дівчинку на кулі

А ввечері тато запитав:

- Ну як? Сподобалося в цирку?

Я сказав:

- Тато! Там у цирку є дівчинка. Вона танцює на блакитній кулі. Така славна, краще всіх! Вона мені посміхнулася й махнула рукою! Мені одному, слово честі! Розумієш, тато? Підемо в наступну неділю в цирк! Я тобі її покаджу!

Тато сказав:

- Обов’язково підемо. Обожнюю цирк!

А мама подивилася на нас обох так, начебто побачила в перший раз

…І почався довжелезний тиждень, і я їв, учився, вставав і лягав спати, грав і навіть бився, і однаково щодня думав, коли ж прийде неділя, і ми з татом підемо в цирк, і я знову побачу дівчинку на кулі, і покаджу її татові, і, може бути, тато запросить її до нас у гості, і я подарую їй пістолет-браунінг і намалюю корабель на всіх вітрилах

Але в неділю тато не змогла йти. До нього прийшли товариші, вони копалися в якихось кресленнях, і кричали, і курили, і пили чай, і сиділи допізна, і після них у мами розболілася голова, а тато сказав мені:

- У наступну неділю… Даю клятву Вірності й Ушановуйся

И я так чекав наступної неділі, що навіть не пам’ятаю, як прожив ще один тиждень. І тато стримав своє слово : він пішов із мною в цирк і купив квитки в другий ряд, і я радувався, що ми так близько сидимо, і подання почалося, і я почав чекати, коли з’явиться дівчинка на кулі. Але людина, що повідомляє, увесь час повідомляв різних інших артистів, і вони виходили й виступали по-всякому, але дівчинка все не з’являлася. А я прямо тремтів з нетерпіння, мені дуже хотілося, щоб тато побачив, яка вона незвичайна у своєму срібному костюмі з повітряним плащем і як вона спритно бігає по блакитній кулі. І щораз, коли виходив що повідомляє, я шепотів татові:

- Зараз він оголосить її!

Але він, як на зло, повідомляв кого-небудь іншого, і в мене навіть ненависть до нього з’явилася, і я увесь час говорив татові:

- Так ну його! Це дурниця на пісному маслі! Це не те!

А тато говорив, не дивлячись на мене:

- Не заважай, будь ласка. Це дуже цікаво! Саме те!

Я подумав, що тато, видно, погано розбирається в цирку, раз це йому цікаво. Подивимося, що він запече, коли побачить дівчинку на кулі. Мабуть підскочить на своєму стільці на два метри у висоту…

Pages: 1 2

Збережи - » Зміст сюжету повести: Драгунський - Дівчинка на кулі . З'явився готовий твір.