Роман La Gaviota мав найбільший успіх із всіх добутків Фернана Кавальеро й послужив початком його голосної слави. Заголовком тут наведене прізвисько, дане дочки рибалки в її рідному селі. Вона є головною діючою особою й представляє багатий матеріал для психологічного аналізу своєрідно складними елементами своєї натури, де вроджені грубі інстинкти й погані нахили з’єднуються з теплотою серцевої, з великодушними поривами, і те уступають добрим початкам, то беруть над ними верх під впливом необузданно жагучого темпераменту; в основі ж усього лежить природне артистичне дарування, особливо яскраво виділюване вбогою життєвою обстановкою

Ще в пору самої ранньої юності, Гавиота зустрічається з молодим лікарем, якого бура викинула на її рідний берег, a тривала хвороба затримала там. Жагучий аматор музики, лікар із захватом прислухається до пісень юної рибачки, зауважує в ній незвичайні музичні здібності й намагається розвити їх; але разом з тим у вчителі й в учениці вже сама собою розвивається помалу взаємна любов. Він жениться на ній і відвозить її в Севілью, де, завдяки заступництву однієї впливової особи, їм відкриваються двері самих аристократичних салонів. Гавиота співає, приводячи в захват все вище суспільство; їй плескають, обсипають її квітами, і це несподіване торжество робить оп’яняючу дію, якесь напружене порушення всієї її натури, піднімає із дна душі вроджені інстинкти, і от, серед розкоші, блиску й витонченої добірності великосвітського життя, воно раптом закохується в тореадора, не замислюючись, жертвує всім заради своєї божевільної пристрасті, у ній позначилася потреба дурманного алкоголю замість слабкого тонкого вина, те є, спрага грубої, тиранічної любові, повної безперервно-сильних відчуттів, здатної поневолити цілком, змусити й плакати й тремтіти, покірно виносити всі, навіть не крім побоїв. Прояв такої вдачі, зрозуміло, відштовхує від Гавиоти й обуреного чоловіка, і всіх колишніх заступників і шанувальників; у теж час коханець її вмирає на арені, убитий биком, a до довершення несчастия вона втрачає голоси й, після всіх випробуваних хвилювань, змушена вернутися в рідне село, щоб дотягти до кінця, серед убогості й незначності, свою розбите життя. Характер Гавиоти змальований добре й витриманий до кінця, але головним достоїнством добутку все-таки є художня обробка дрібних подробиць, окремих сцен і картин. Ми приведемо тут для ілюстрації один ліричний відступ, де автор говорить o уродженої музичної здібності андалузького населення й o характері його пісень:

“Яка безліч різноманітних мелодій y цього народу, те живою й веселих, те перейнятих глибокою тугою, скільки свіжої, непідроблений грації полягає в його oles, fandango, canas і в богатом відтінками національному романсі! Перекладений на музику, він, звичайно, не задовольнив би витонченому смаку наших записних меломанів, тому що вся принадність його не в красі музичної побудови, a у нескінченних модуляціях голосу, у якійсь заколисуючій, ніжній тягучості деяких нот, у поступовому зниженні й завмиранні звуку. При всій нескладності основних мотивів, андалузький романс вимагає великого мистецтва у виконанні своїх варіацій, і це мистецтво, повне виразної сили, належить винятково простому народу, воно зложилося й виробилося в його середовищі, хоча й тут проявляється тільки в тих рідких природних артистах, що досягають порию дивної досконалості якимось натхненням або натхненням, без усякого зусилля зі своєї сторони й, може бути, навіть без свідомості. Прислухайтеся до цих протяжливих, тужливих звуків, коли коли заходило сонце в наступаючій напівтемряві, вони доносяться звідкись видали, з великого простору полів. Заниє, защемить від них серце й щось далеке, але знайоме, рідне відгукнеться в душі. Мені ці пісні щораз нагадують o іншій моїй батьківщині, Німеччині, o тім враженні, яке робили на мене звуки поштового ріжка серед нічної тиші, коли луна, зм’якшуючи, повторювало їх - те над гладдю померклого озера, то в темній лісовій глибині, і вібруючою хвилею розносило по околиці. Зміст народних андалузьких пісень узято большею частиною з давньої давнини, із древніх священних легенд і переказів, що ставляться до часів мавританського панування”.

Приведемо ще інший уривок, теж, як нам здається, вартої уваги читача; цей опис чернечої обителі в графстві Шебли, того монастиря, де знайшов притулок майбутній чоловік Гавиоти, після перенесеного їм катастрофи на море:

“Високі, склепінні ворота вели на великий квадратний двір (el patio), відділений залізними ґратами від іншого довгого й вузького двору, де простиралася вдалину, від самого входу, тіниста алея з вікових кипарисів, a все це простір становив величний переддень до розкішного порталу церкви, видневшейся, немов у панорамі, наприкінці широкої кипарисової алеї

Коли й головні ворота, і протилежні їм у ґратчастій огорожі, і церковні двері бували розчинені навстіж, очам вільно відкривалася вся внутрішність храму, стискува не звичайно в монастирях ні хорами, ні криласами; видний був і білий мармуровий хрест на високому підніжжі, і чудовий вівтар, позолочений зверху до низу, що яскраво сіяв у глибше. Під час церковних служб, коли промені від сотень запалених свіч відбивалися на стінах і карнизах, висвітлюючи їхні скульптурні прикраси, незліченні голівки ангелів і херувимів, коли стрункі звуки органа, що так добре гармоніюють із величчю католицького культу, далеко розносилися по околиці, коли вся ця грандіозна сцена розгорталася у виді лише пустельного моря так безмежного неба, здавалося, що тільки для них і спорудять цей храм, для них і відбуваються в ньому священні обряди

Ha протилежних сторонах залізних ґрат, за рядами кипарисів, відкривалися ще двоє інших воріт: одні з них, розташовані ліворуч, до сторони моря, вели на великий внутрішній двір, вимощений плитами з різнобарвного мармуру; його облямовувало амфітеатром головний монастирський будинок з бічними галереями, що опиралися на білі мармурові колони, по двадцятьох з кожного крила. Посередині двору піднімався фонтан, що постачає водою за допомогою постійно діючої машини (noria); a його художня статуя, що прикрашала, представляло емблему добродійності: у мармуровій групі була зображена жінка, що склонились над прагнучим, розпростертим y її ніг, і подносящая йому воду в об’ємистій раковині. Зовні, нижня частина кожної стіни головного монастирського корпуса, до висоти десяти футів від землі, була виложена у візерунок маленькими фаянсовими кахлями, що представляли блискуче сполучення мистецьки підібраних фарб. До входу вели розкішні мармурові сходи, легеня, витончене спорудження, що не мало ніякої іншої опори, крім математично вірно розрахованої пропорції своєї величезної маси

Верхня частина будинку, як і нижні галереї, опиралася також на двадцять колон, тільки менших розмірів, і була оточена балюстрадою життя білого мармуру, чудової ажурної роботи. Цій загальній добірності будівлі відповідали й зовнішні двері чернечих келій, симетрично розташована уздовж фасаду, усе із цінної деревини, з рясними різьбленими прикрасами. За те, на противагу зовнішній пишноті, внутрішній пристрій всієї обителі відрізнялося крайньою простотою й відсутністю всякого комфорту: два-три соснових стільця в кожній келії, стіл з того ж дерева, невеликий шафа й ліжко, тобто чотири голі дошки, укріплені встене.

До цього двору примикав інший, майже з таким же пристроєм, призначений для приміщення послушників, будинку лікарні, кухні й трапезної, усередині якої, уздовж стін, минулого розставлені довгі мармурові столи, a посередині стояв аналой; для чергового читання під час трапез

Інші ворота, вправо від кипарисової алеї, вели ще на такий же двір, як і описаний нами. На ньому розміщалися: монастирський готель для прийому світських і духовних відвідувачів, ризниця, бібліотека, комора й різні інші господарські пристосування. У нижніх частинах цих будинків були влаштовані льохи для зберігання масла й іншої провізії, a у верхні горища. Відразу тулилися, по обидва боки від входу, низькі одноповерхові будівлі для постійних робітників і поденників, необхідних при обробленні великих монастирських земель

Зовнішня розкіш і багатство проявлялися всюди в цій відчуженій від миру обителі, де всі, від дорогого до найдешевшого матеріалу грандіозних будинків, свідчило o величезних витратах. Якщо оцінити кожний цвях на черепичних покрівлях лише в один реал і то не менш мільйона реалів склала- би вартість тих міцних цвяхів, що служать запобіганням від руйнівної дії бур, що так часто лютують на всіх височинах, близьких кморю.

Pages: 1 2