Десятий рік після закінчення Троянської війни. На острів німфи Калипсо, де от уже сім років живе Одиссей, прибуває Вісник богів Гермес із повідомленням і вказівками: Мандрівникові прийшов час повернутися додому й навести там порядок. Але Одиссей не прагне на Итаку, тому що розуміє, що його знову змусять убивати, а він завжди був не стільки царем і воїном, скільки орачем. Його змусили покинути батьківщину й взяти участь у загарбницькій війні, затіяної олімпійцями, щоб показати, що й війна - «божество», що вимагає жертв. І Одиссей приніс у жертву Трою, ідучи на війну тільки потім, щоб скоріше повернутися. Але тепер Мандрівник просто боїться знову відчути плин часу, якого не відчуваєш тут, у Калипсо. Може бути, він був її бранцем, хоча ніколи не намагався виїхати. Проте вибору в нього немає: він повинен підкоритися волі богів

…А на Итаке в останні роки дійсно діялися безладдя. Наречені Пенелопи, що заснували Партію Прогресу, бажаючи прибрати до рук стан і влада Долгоотсутствующего пануючи, намагалися змусити Дружину дати згоду на шлюб, переконавши в тім, що вона розорена. Але Пенелопа проте залишалася жінкою заможної. Годувальниця Одиссея Эвриклея, всюдисуща баба, раз у раз відправлялася на материк, де вела торгівлю сама або через підставних осіб. На острові йшла економічна й політична боротьба. Дружина тягла час: спочатку Эвриклея надоумила її перепрясти всю наявність, що є в наявності (це розтяглося на кілька років), а потім, коли наречені перекрили поставки, приступитися до Ткання похоронного покриву для свекра, слухи про хворобі якого поширювала все та ж баба

Наближається час від’їзду Мандрівника. Він покине місце, де йому вдалося вкусить спокій, і відправиться в невідомість, у мир, що змінився, мабуть, занадто сильно за минулі двадцять років. Знову на війну, що настільки мила богам, що не бажають бачити рід людський піднесеним і ніжним, що робить всі, щоб вивести «породу людей, де чоловіка наспіх полегшують важку плоть, породу <…> чоловіків, що не мають часу відпочити на жіночих грудях».

…Політичні виверти Чоловік і жінка не подобалися Синові, що багато в чому був ще хлопчиськом, наївним і прямодушним. Телемах підсвідомо почував, що його мати. Жінка середнього років, свій вибір уже зробила й що, коли Долгоожидающая думає про бажаючих її молодих чоловіків, її човник бігає швидше…

В останню ніч у Німфи Мандрівник розповідає їй про те, що йому довелось випробувати. Ні, не йому, а людині по імені УТИС - Ніхто. Про те, як його супутники прийняли звичайних дівчин за сирен, а вири - за чудовиськ, як, напившись міцного вина на острові Кирки, поводилися як свині… І ще про те, що його переслідують спогаду про вбивство сина Гектора - Астианакса. Не пам’ятаючи, хто зробив це. Одиссей намагається переконати себе в тім, що це був не він, а війна

…Ткання тривало довго. А Жінка середнього років тужила скоріше не по Чоловіку, а по чоловіках взагалі. Вона не знала: бути сильної - це значить чекати або самої подбати про своє життя? Потім їй довелося (з підказки Эвриклеи) потроху розпускати полотно, не обманюючи, а «проводячи політикові». Наречені провідали про усім раніше, ніж офіційно оголосили про це: вони були не ладь покористуватися чужим добром. Але так чи інакше, виверт із Тканням був викритий, і Пенелопу примусили пообіцяти вибрати нового чоловіка через місяць

Спогаду не відпускають Одиссея: він занадто часто думає об Троє, про Війну й про спуск в Аид, що йому бачився в маренні. Тоді провісник Тиресий повідав Мандрівникові про те, що його чекає віз-обертання додому по коліно в крові, коли вже не буде бажання повернутися. І Одиссей буде нещасливий доти, поки не знайде на заході людей, що не знають моря й війни. Тоді, може бути, він стане першою людиною нової породи, і щастя посміхнеться йому

Тим часом за порадою якогось Ментеса Телемах вирішує відправитися до Нестора й Менелаю, щоб довідатися що-небудь про батька й довести всім, що сам він уже виріс. Спроба офіційно домогтися цього провалюється: Партії Прогресу легко вдається розпустити Народні збори. Синові доводиться відправитися в Пилос таємно.

Плавання Одиссея починається добре. Але незабаром бура, гнів Посейдона, обрушується на нього. Кілька доби Мандрівник проводить у бурхливих хвилях, поки не попадає на берег. «Я людина вдалині від моря, я живу».

Пилос і його правитель Нестір обманюють очікування Телемаху. Юнак очікував побачити могутнього героя, а зустрічає балакучого старого п’яничку. Плутаючись у думках, той починає свої спогади словами: «Ну, спершу-те ми, звичайно, перебили дітей…» Нестір так і не сказав про Одиссее ніщо певного

Змучений, голодний Мандрівник виявляється в землях феакийцев, де його знаходить царівна Навзикая, молода дівчина, що марить про своєму Єдиний, сьогоденні герої. «…Теперішні герої - шляхетні добродії, вони дітей не вбивають…» Феакийский цар приймає Одиссея як бажаного гостя, і той одержує можливість небагато передохнути. Але й тут він продовжує згадувати про Астианаксе, якого вбила Війна. «Я був учасником Війни. Але Війна - це не я».

Про те, що Телемах виїхав, стає відомо Партії Прогресу, і наречені вирішують усунути Сина як зайва перешкода до влади над Итакой (а потім і над іншими землями) якомога швидше. Про задум наречених шпигун доносить Пенелопе, і Эвриклея негайно відправляє його на материк, щоб попередити Телемаху про небезпеці

Тим часом на бенкеті в царя Алкиноя Мандрівник відкриває своє теперішнє ім’я: частково щире, частково награне хвилювання при звуках пісні про Троянську війну видає його. Тоді він розповідає всім про свої мандрівки, перетворивши їх не в головному, а в подробицях. Щоб йому повірили, він створює легенду, обкутану ореолом божественності: вулкан перетворюється в циклопа, міцне вино - у чаклунський напій, вири - у кровожерливих чудовиськ… Одиссей домагається того, щоб феакийци допомогли йому повернутися на батьківщину. Може бути, він би й залишився тут, женившись на Навзикае, але вже пізно. Він повернеться на Итаку й виконає уготованную йому роль ката

Першим, кого зустрічає Одиссей, потрапивши додому, виявляється головний свинопас Эвмей. Роблячи вигляд, що не довідався Царя, той говорить, що Одиссей, знову ступивши на землю Итаки, однаково не повернеться з війни, тому що почне її заново. У нього немає вибору, адже він усього лише бранець веселих, граючих богів, яких самі ж люди й придумали. Кров заллє не тільки маленький острівець Одиссея, але й всі інші країни. Але, можливо. Паную Итаки, віднявши в наречених влада й розділивши її між багатьма громадянами, удасться закласти основу нового царства людини, коли люди самі зрозуміють, хто вони такі й що їм робити. І тоді влада богів уже не зможе втягти їх у нову війну

Повернувшись зі своєї невдалої подорожі (Менелай теж не сказав нічого нового й не зробив істотній допомозі), Телемах зустрічає батька, але не довідається його: людина, який він побачив, не був схожий на його мрії про Батька, Героя й Захисника. І Одиссей, відкривши синові свою таємницю, розуміє, що сім’я прийме його, може бути, довідається його тіло, але його самого - ніколи.

Під видом жебрака Мандрівник проникає у свій будинок. Незважаючи на постійні образи наречених, йому усе ще здається, що вбивати їх всіх немає необхідності й багатьох можна пощадити… З, він говорить зі своєю дружиною й розуміє, що повернувся занадто пізно: Пенелопа по своїй волі вийде заміж за той, хто позбавить її від двадцятилітнього очікування, тривоги й туги

Відповідно до задуманого плану винищування наречених Телемах повідомляє, що його мати стане дружиною того, хто зможе пустити стрілу з лука Одиссея крізь кільця дванадцяти сокир. Наречені не можуть зробити цього. Вони намагаються звернути все в жарт і, насміхаючись над Телемахом і нібито померлим Одиссеем, один за іншим підтверджують свій смертний вирок. Якби Мандрівник міг залишити в живих хоча б одного з них, він би сказав собі, що, зневажаючи божественним наказом, зумів урятувати Астианакса. Але він прийшов, щоб убивати. Взявши лук. Одиссей приступає до виконання своєї місії

Pages: 1 2