Живлюща сила краси | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Живлюща сила краси

Ні для кого не секрет, що саме прекрасне нерідко надихає творчих людей на створення своїх добутків. Будь те художник, скульптор або письменник - всі вони прагнуть запам’ятати, той короткий як спалах момент, осяяння, що раптом розкрило красу того або іншого явища. Безумовно, на мій погляд, найбільш емоційні в цьому прагненні поети. Причому поезія може проявлятися не тільки у віршованих рядках. Усе, що гармонійно, плавно, природно, що хвилює душу, роблячи людини трішки іншим, вірніше трішки краще, можна назвати поезією. Микола Васильович Гоголь не випадково назвав свій добуток «Мертві душі» поемою. Де як не тут у своїх ліричних відступах він створює гімн красі. Письменник, що вважав себе одночасно й росіянином, і малорусом тонко почував красу, зовсім у різних її проявах. На створення по-справжньому поетичних рядків його надихали й барвисті пейзажі української землі, і краса жінки, і сила, стрімкість візка, що летить по безкрайніх просторах, і багато чого, багато чого іншого.

Навіть, здавалося б, у зовсім звичайних речах письменник міг знайти щось особливе. Так, приміром, міркування автора об «товстих» і «тоненьких» - це не тільки глибоке психологічне спостереження, але й теперішня ода вмінню «товстих» улаштуватися в цьому житті. «На них («товстих») фрак не так спритно скроєний, як у тоненьких, зате в скриньках благодать божия» - зауважує автор. Робить він це так геніально, що перед очами читача як живі встають ці літературні герої.

Не можна сказати, що подібні поетичні рядки з легкістю виходили з-під пера письменника. У порівнянні з Пушкіним, що, за словами сучасників, « чиледве не колиски белькотав віршами». Гоголеві було значно сутужніше. Для того щоб, на думку відомого критика Абрама Терца, «щось побудувати на порожнім місці, сховавши в той же час природна своя заїкуватість, знадобилося означити свій шлях куди більше різкими акцентами й зсувами в мові, створивши незвичайну, перебільшену прозу». І на все це надихала автора саме краса. Гоголь із самого початку відчував себе більше поетом, ніж прозаїком. І це, незважаючи на брутальність, різкувату простацьку для тодішнього вуха мовлення. Герої повести «Вечора на хуторі біля Диканьки» і розповісти-те толком нічого не можуть, не пригадавши раз двадцять риса, свата або брата. Однак як прекрасні ліричні відступи: « чиЗнаєте ви українську ніч?… про ви не знаєте української ночі!…» У мовленні письменника дуже багато вкраплень поетичних форм. Однак поряд із цим дуже багато неправильностей, корявостей з боку класичної словесності. Колишній у близьких стосунках з Гоголем Пушкін, також зауважував «нерівність і неправильність складу» молодого талановитого письменника. Саме Гоголь довів, що геній - це не той, хто добре пише, а той, хто сміє писати погано.

Тут можна згадати відомі слова Гогена про Сезанне: «Немає ніщо, що так походило б на мазанину, як шедевр». Тим і заворожуюче прекрасний власний, своеобычный, стиль Гоголя, у корені отличающийся від всіх інших стилів. У з’єднанні з унікальним талантом він народжував воістину дивні речі. Чи-Рическое відступ у поемі «Мертві душі», присвячене долі письменника-прав-долюбца, одночасно й змушує посміхнутися, і вводить у глибоке міркування про життя, людському невдячності й вульгарність: «Озирати всю величезно- життя, щонесеться, озирати її крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози!».

Але не варто забувати, що навіть крізь ці сльози Гоголь завжди вмів побачити й щиру красу. Можна згадати відому гоголівську трійку. Автор через цей прекрасно стрімкий образ передає красу й неповторність своєї батьківщини. Для письменника сама Русь представляється такою прекрасною трійкою, легкої, немов птах і такий же незалежно притягальної: «Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая трійка несешся?… не чи блискавка це, скинута з неба?… і що за невідома сила укладена в цих невідомих світлом конях?…»

Відомо, що Гоголь багато подорожував. По свідченнях сучасників, письменник, будучи людиною неуживчивым, замкнутим, що володіє певним набором одноманітних звичок, з волі долі постійно міняв місця перебування. Пускаючись у шлях зовсім хворий і розбитим, Гоголь якось незрозуміло видужував у дорозі. Як знати, може бути, це теж живлющий вплив краси, до якої так чутливі творчі натури. Відвідуючи нові місця, письменник напевно не міг не помітити в дорозі прекрасні пейзажі. Волею неволею знайомлячись із новими людьми, попутниками, постояльцями готелів, у яких доводилося зупинятися на нічліг, письменник з його природною чуйністю також напевно помічав не тільки виродливі, але й прекрасні сторони людської душі, чарівні особи. Багато сюжетів, характери, ліричні відступи заставлялися й народжувалися саме в дорозі. А коли, як не постійно переміщаючись по країні, можна побачити стільки прекрасних картин? І картини ці незмінно ставали для Гоголя тими самими «джерелами поезії», що надихали майстри художнього слова на створення одних із самих прекрасних добутків вітчизняної літератури

Збережи - » Живлюща сила краси . З'явився готовий твір.

Живлюща сила краси





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.