Михайло Олександрович Шолохов, створюючи роман-епопею «Тихий Дон» у переломні роки революції й громадянської війни, велике місце приділяє жінці-козачці: її нелегкій праці в поле й будинку, її горю, її щедрому серцю. Незабутній образ матері Григорія - Іллівни. Все життя її пройшла в праці. Чимало побоїв прийняла вона від буйного й норовливого чоловіка, чимало тривог пізнала, чимало втрат перенесла вона за роки воєн: імперіалістичної й цивільної. Іллівна - скромна й працьовита жінка, вона має мудрий розум, мужнім і твердим характером, більшим, люблячим серцем

Вона зуміла приборкати й Пантелея Прокофьевича: непомітно, але твердо керує ім. Це під її впливом чоловік не пустив у будинок брата Наталі, Митьку Коршунова, довідавшись, що той вирізав родину Михайла Кошового. «Не хочу, щоб ти споганював мій будинок! І більше щоб нога твоя до мене не ступала. Нам, Мелеховим, кати не зрідни, так-те!» - рішуче заявив старий, керований суворим поглядом Іллівни. Саму гарячу любов харчувала Іллівна до свого молодшого сина Грише.

Його до останньої мінути чекала вона з війни, втративши й чоловіка, і старшого сина, і обох невісток. Перед смертю, зібравши останні сили, вийшла вона вночі з хати. «Світил повний місяць. Зі степу набігав вітерець

Від прикладку соломи на голими, вибитими кам’яними ковзанками струм лягала густа тінь… Іллівна довго дивилася в сутінкову степову синь, а потім неголосно, начебто він стояв відразу біля її, покликала: - Гришенька! Родненький мій! - Помовчала й уже іншим, низьким і глухим голосом сказала: - Кровинушка моя!» Віддано любить Григорія й боязка Наталя

Її любов самовіддана, покірна, але незрозумілі Наталі важкі думи, що терзали Григорія. Справжню родинну душу знаходить Григорій у Ксенії. Коли Наталя дорікає її за те, що та віднімає батька в дітей, Ксенія відповідає: «У тебе хоч діти є, а він у мене…

один на всьому білому віті! Перший і останній. Знаєш що? Давай про нього більше не гутарить. Живий буде він, оборонить його від смерті цариця небесна, повернеться - сам вибере…» Ксенія пронесла любов до Григорія через все своє важке, зіпсоване життя

Проста, неписьменна козачка, вона мала складну, багату душу. Письменник часто передає почуття, що хвилюють Ксенію, через сприйняття нею навколишньої природи. От після важкої хвороби Ксенія вперше вийшла на ґанок і довго стояла, сп’янена свіжістю весняного повітря. «Іншим, чудно оновленим і звабливим, став перед нею мир. Блискучими очами вона схвильовано дивилася навколо, по-детски перебираючи складки плаття. Повита туманом далечінь, затоплені поталою водою яблуні в саду, мокра огорожа й copyright