Жіночі образи в п’єсах А. Н. Островського«Гроза» і «Ліс» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Жіночі образи в п’єсах А. Н. Островського«Гроза» і «Ліс»

Будучи багато в чому переломним для російського суспільства в цілому, XIX століття перенесло безліч кардинальних змін в усі області державного життя. Тому що цей процес не міг не бути досить значним для російського народу, то виникала необхідність залучення до нього уваги громадськості. Виконання цієї функції взяла на себе література. Для підняття найбільш гострих питань сучасності створювалася безліч яскравих, барвистих характерів. Слід зазначити, що в добутках традиційно домінували чоловічі образи, що відображають найбільше соціально активних представників суспільства того часу

Однак, якщо звернути увагу на роботи багатьох російських класиків, починаючи з Фонвізіна й Грибоєдова, неможливо не помітити їхній інтерес до зображення жіночих образів. Олександр Миколайович Островський не був виключенням. Навпроти, він створив цілий ряд дуже виразних жіночих характерів, здатних, за словами Гончарова, “думати, говорити й надходити, як вони думають, говорять і надходять самі”, кожний з яких глибоко типовий і в той же час індивідуальний і самокоштовний

Неважко відзначити, що в цілому у творчості Островського переважають сімейно-побутові конфлікти, у яких домінуючу роль грає не чоловік, а саме жінка. Основним мотивом тут найчастіше є протистояння старого й нового. Звичайно воно виражено конфліктом між сильною, деспотичною жінкою старшого покоління і юної, соціально безпомічною дівчиною (своєрідний мотив взаємин між “катом і жертвою”).

Такий розклад характерний як для комедії Островського “Ліс”, так і для його драми “Гроза”. Варто акцентувати увагу на тім, що в комедії “Ліс” цей конфлікт розкривається в більше спрощеному (у порівнянні з “Грозою”) виді. Старше покоління тут представлене в особі Гурмыжской. Островський створює дуже колоритний образ багатої поміщиці, що ніколи блищала у світлі, тепер живучої впровинции.

У якості однієї з найбільш красномовних характеристик автор приводить її мниму схильність до добродійності. За її словами, вона тільки “конторниця у своїх грошей, а хазяїн їм усякий бедный, усякий нещасний”. Гурмыжская - характерний тип героїні, що представляє собою дворянський варіант “самодурного” початку, так повно розкритого Островським в “Грозі”. У комедії “Ліс” цей мотив виражений не настільки яскраво.

Гурмыжская живе знаннями свого колишнього життя й не бажає з ними розставатися. Для цього вона виписує з Петербурга недоученого гімназиста Буланова. Островський дуже чітко малює гротескно-комедійний образ кар’єриста й “приживальца”.

Гурмыжская закохується в нього, і її “противницею” стає Аксюша, за словами Страхова, “чесно й душевно сильна дівчина”, але багато в чому що уступає Катерине з “Грози”, незважаючи на те що паралелі в побудові образа явно простежуються. Приміром, вона так само живе під заступництвом сильної, владної жінки, так само закохується в парубка, що перебуває під начальством батька й цілком і повністю залежного від нього (важко не згадати Бориса й Дикого з “Грози”); нарешті, вона так само прагне до особистої волі, до незалежного самовизначення. Однак, незважаючи на окремі глибокі по своєму значеннєвому навантаженню психологічні замальовки (наприклад, її розмова з Петром, у якому вона зізнається: “Зліз у мене ні, і туги великий ні, а от, говорю я тобі, порожньо отут у серця”), образ набагато більше спрощеного, позбавленого глибокого психологічного аналізу, властивого Островському в “Грозі”. Н. А. Добролюбов указує на те, що “він не карає ні лиходія, ні жертву”.

Дійсно, ні Гурмыжская з Булановым, ні Аксюша з Петром та інші герої не одержують твердої оцінки: Островський звертає увагу читачів не на конкретних героїв, а на ті соціальні типи, які вони представляють. Та ж ситуація простежується й в “Грозі”, однак тут очевидно набагато більше розгорнута побудова психологічного портрета. Помісне дворянство уступає в цьому випадку місце купецтву. Роль Гурмыжской грає Кабаниха, “типовий самодур російського життя”. Це дуже колоритна фігура, що символізує собою одну з найбільш значних частин “темного царства” і мовець від імені патріархальних принципів

Вона виявляє собою безособове “ми”, старий порядок, приречений на загибель навіть у такому “закутковому” місті Калинове, де він усе ще має достатню силу. Новий час лякає Кабаниху, вона відчуває зміни, зауважує, що “не дуже-те нині старших поважають”, і намагається всіма способами підтримати Свій авторитет. Островський підкреслює, що робить вона це не зі зла, що її погано те, що вона щиро вірить у те, що молоді “ нічого-те не знають, ніякого порядку” і що “добре ще, у кого в будинку старші є, ними будинок-те й тримається, поки живі”. Так само як і в Гурмыжской, у Кабанихи сильно розвинений мотив мнимої добродійності, вона привечает “мандрівниць, робить їм милості”, прислухається до їхніх слів, одночасно тримаючи в строгості й покорі домашніх. У таких умовах виявляється головна героїня “Грози” Катерина.

Це незрівнянно більше складний (у порівнянні з Аксюшей) образ, що викликає масу споровши в російській критиці. Через його глибоку внутрішню суперечливість, сучасні критики схильні виділяти “світлу й темну сторони душі” Катерины. ДО “світлої сторони” відносять її поетичність і романтизм, щиру релігійність, а також її “повну протилежність усяким самодурним початкам”.

Островський малює зразок “жіночого енергійного характеру”. Не відрізняючись особою освіченістю й прагненням до високих ідеалів, Катерина має сильне почуття внутрішньої волі. Усякі спроби нав’язати їй які-небудь обмеження обертають всю її силу й енергію в протест. І тут відкривається “темна сторона” її душі, що вказує на її зв’язок з “темним царством”. Хоча, за словами Добролюбова, “Катерина зовсім не належить до буйних характерів, ніколи незадоволеним, люблячим руйнувати будь-що-будь”, вона стає-таки рабою своїх емоцій

На передній план спливають її уражена гордість і ображена зарозумілість, штовхаючи її на гріховний шлях перелюбства. Слід зазначити, що, незважаючи на свою більшу соціальну залежність, в Островського саме жінка відіграє провідну роль у любовному трикутнику, причому коханий не завжди відповідає глибокій внутрішній порядності героїні. Ця ситуація спостерігається як в “Грозі”, так і в “Лесе”. Властиво, любов Катерины до Бориса є частиною протесту проти наростаючого гніта “темного царства”, короткочасною розрадою для неї. Однак, остаточно заплутавшись у сформованій ситуації, вона гостро відчуває необхідність звільнення й, будучи в душі ідеалісткою, бачить його тільки в смерті. Островський ставить акцент на тім, що це єдиний вихід у цьому випадку, підкреслюючи це словами Бориса: “Тільки одного й треба в Бога просити, щоб вона вмерла скоріше, щоб їй не мучитися довго!

”, і також короткої, але виразною реплікою Тихона, вимовленої над мертвою Катериной: “Добре тобі, Катя!” Говорячи про образ Катерины, не можна не згадати про фігурі Варвари, що виконує тут функцію безтурботної, вітряної субретки. Островський свідомо підштовхує читача до зіставлення цих двох образів, ще сильніше акцентує увагу на позитивних рисах головної героїні

“Ти якась мудрована, Бог з тобою!” - говорить Варвара, вигідно оттеняя цю “химерність” своєю легковажністю й хоч і практичної, але поверхневої “хваткою”. Якщо звернутися до комедії “Ліс”, то тут роль субретки виконує Улита, ключницатурмыжской, однак вона є аж ніяк не антиподом, а, навпаки, двійником своєї палкої й влюбливої господарки, нею також опановують мрії (“Так іноді знайде неначебто хмару”, - зізнається).

Любовний зв’язок Гурмыж-Ской з Булановым підкреслюється закоханістю Улити в Счастливцева. Чимало жіночих образів носять в Островського сатиричний, гротескний характер. У комедії “Ліс”, відповідно до законів жанру, це поширюється на всіх персонажів; що стосується “Грози”, те тут саме сатиричні жіночі образи з’явилися одним з виражень комедійного початку. Сюди можна віднести мандрівницю Феклушу й “дівку” Глашу.

Обоє образа можна сміло назвати гротескно-комедійними. Феклуша представляється сказительницей народних переказів і легенд, що догоджає навколишніми своїми оповіданнями про те, як “ сал-таны землею правлять” і “що не судять вони, все неправильно”, так про землі, “де всі люди з песьими головами”. Глаша ж є типовим відбиттям простих “калиновцев”, із благоговінням слухаючих таких Феклуш, упевнених у тім, що “ще добре, що добрі люди є; немає-немає та й почуєш, що на білому світлі робиться, а те б так дурнями й померли”. І Феклуша, і Глаша належать до “темного царства”, ділячи цей мир на “свій” і “чужий”, на патріархальну “чесноту”, де всі “прохолодно й благопристойно”, і на зовнішню суєту, від якої старі порядки й час починають “у применшення приходити”.

Pages: 1 2

Збережи - » Жіночі образи в п’єсах А. Н. Островського«Гроза» і «Ліс» . З'явився готовий твір.

Жіночі образи в п’єсах А. Н. Островського«Гроза» і «Ліс»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.