Живучи в суспільстві, побудованому на експлуатації людини людиною, Пушкін не могла не зауважувати пороків цього суспільства. Гроші для людей ставали головною цінністю в житті, мірилом життя, заздрість запросто могла підняти руку на дружбу, миром правили обман, зрадництво й властолюбство. Сучасне століття нагадує Пушкіну демонський танець, бесівське крутіння. Його душа неспокійна: поета позбавляють творчої незалежності, його сильно обтяжує й гнітить образливу неуважність читачів, байдужість публіки. Від усього цього лірикові Пушкіна починають наповнювати трагедійні мотиви, а його героям стають властиві індивідуалістична свідомість і “жахливі серця”. Так виник цикл трагедійних добутків за назвою “Маленькі трагедії”.

Напружений драматизм тривожних переживань героїв - властолюбства й скнарості, честолюбства й заздрості - визначають центральну тему “Маленьких трагедій”: трагічна доля особистості, що жадає самоствердження за всяку ціну. Неприборкане прагнення на щастя, до завоювання свого місця під сонцем, твердження своєї переваги й винятковості, зведення своїх особистих бажань у культ, у єдину й неминущу цінність - от що становить драматичну основу невеликих, але винятково змістовних добутків. Герої цих трагедій ідеалізують свій мир і себе, вони переконані у своєму героїчному призначенні. Але ця віра у власну винятковість вступає в конфлікт із реальним миром, перейнятому такими ж індивідуалістичними настроями, що неминуче тягне героїв до загибелі. Лише деякі з них відкидають себелюбні життєві принципи, але і їх безжалісний “жахливе століття” втягує в круговорот небезпек, тривоги, загибелі.

Об’єктивний конфлікт, що полягає у ворожому індивідуалістичній свідомості героїв миропорядке, збільшується суб’єктивним - внутрішніми протиріччями, щиросердечним надламом, боротьбою - ідеї-страсті із традиційними моральними заборонами. Напруженість і внутрішній драматизм трагедій визначають рішучі вчинки героїв, прикордонний щиросердечний стан персонажів, коли вирішується питання життя й смерті. Внутрішній драматизм пронизує всю атмосферу “Маленьких трагедій”, де впрямую зіштовхується непорівнянне: скнарість і лицарство, прямодушність і підступництво. Батько кидає виклик синові, і той його приймає з радістю, як тигреня легкий видобуток. Друг убиває друга, піддавшись позиву ураженого марнославства. Страшна внутрішня боротьба роздирає душі героїв. Пушкіна досліджує щиросердечний стан героїв у момент вибору ними шляхи, всі персонажі трагедій стоять на грані життя й смерті. Обставини, у які поставлені діючі особи, напружені до межі.

Кожний образ, кожна деталь, кожна репліка ясні й певні, і всі вони різко контрастують між собою. От як говорить Альбер в “Скупому лицарі”, звертаючись до лихваря:

А, приятель!

Проклятий жид, поважний Соломон,

Мабуть-Ка сюди…

У цих словах - і гострий нестаток у грошах, і презирство до низького по походженню людині. В “Моцарте й Сальери” сліпий скрипаль, не знаючи, хто коштує перед ним, фальшиво грає арію з Дон-Жуана, викликаючи искреннее веселощі Моцарта й настільки ж искреннее обурення Сальери.

Різко контрастують один з одним і цілі епізоди. У діалозі лихваря з Альбером єврей хитро й наполегливо підводить розмову до головної теми - отруєнню батька, а в діалозі барона й герцога батько так само хитро й наполегливо прагне піти від гнітючої його теми - необхідності матеріально містити сина.

Дія цих двох трагедій відбувається в зовсім різні часи, головні герої ставляться до зовсім різних соціальних шарів. Але характери й долі персонажів багато в чому схожі. Егоїстичне бажання героїв затвердити свою правду шляхом безжалісного придушення волі інших зближає добутку.

Вигук шляхетного герцога про жахливе століття відразу підхоплюється вступною фразою наступної трагедії:

Усі говорять: немає правди на землі.

Але правди немає - і вище. Для мене

Все це ясно, як проста гама.

Однак произнесший ці слова людин виявляється при найближчому з ним знайомстві прямим нащадком Скупого лицаря.

Поменявший лицарські привілеї на володіння скарбами, заради яких довелося придушити в собі всі людські слабості, барон з жахом і обуренням думає про сина, якому все багатство дістанеться задурно:

Безумець, марнотрат молодий…

Він розіб’є священні посудини,

Він бруд єлеєм царським напоїть -

Він розточить… А по якому праву?

Настільки ж щиро обурений жрець мистецтва Сальери, що присвятив все життя без залишку служінню музиці, воно не може упокоритися з несправедливістю, що опромінила геніальністю не його, а легковажного, безтурботного Моцарта:

Де ж правота, коли священний дарунок,

Коли безсмертний геній - не в нагороду

Любові палаючої, самоотверженъя,

Праць, ретельності, молінь посланий -

А опромінює голову безумця, Гуляки дозвільного?..

Всією своєю істотою, всією силою ображеного самолюбства протестують герої проти зазіхання на основи їхніх подань про вищу. справедливості, що й приводить одного з них до безславної смерті, а іншого - до підлого злочину й безславного продовження життя.

Погрязший у жадібності, дріб’язковій ощадливості барон, однак, у мінуту розпачу згадав про лицарське достоїнство й схопився за меч як знаряддя чесного дозволу суперечки. Сальери ж, “постигший алгеброю гармонію”, виявився дріб’язковіше й подлее: він пустив у хід отрута й не жахнувся, а тільки задумався над словами великодушного Моцарта:

Але ужелъ він правий, И я не геній?

Геній і лиходійство

Дві речі неспільні.

Різними шляхами прагнуть герої “Маленьких трагедій” досягти задоволення своїх страстей, але всі вони неминуче зазнають поразки: жорстоке століття мстить кожному за егоїзм, жорстокість, безцеремонність. І позитивні герої не в змозі внести природний правопорядок у століття відчуженості, руйнування нормальних людських відносин і виявляються або безневинними жертвами, або неспроможними свідками низинних страстей.

Збережи - » «Жахливе століття, жахливі серця!» - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.