Скільки ж книжок у шкільній бібліотеці! Сотні? Тисячі? Ми приходимо туди у вересні, щоб отримати підручники на новий навчальний рік. Ми приносимо їх назад у травні — пошарпані, із усілякими написами на сторінках, із ріжками та вусами, яких не було раніше на портретах поважних науковців та видатних діячів мистецтва. А я ходжу в бібліотеку майже щотижня.Ще торік я помітив, шо книжки дуже схожі на людей, бо мають власний характер, власний погляд на будь-які події та власну долю — так само, як і ми. А ще книжки розмовляють, — коли їх читати. Якось я прочитав розважальну книжку, про яку хтось із старшокласників сказав, що вона цікава: «Друга навала марсіян». Спочатку я вирішив, що у ній не вистачає останніх сторінок, де написано про нашу перемогу. І я вигадав сам, як наші виганяють загарбників. Але бібліотекарка сказала мені, що усі сторінки цілі і що автор навмисно лишив місце для ще однієї дійової особи — читача. І саме такі книжки — найцікавіші, ще більш захопливі, ніж гра на комп’ютері, тому що граєш з живими людьми — з авторами, а не з програмою. З того часу я заходжу в шкільну бібліотеку, наче в гості до добрих друзів. Вони дуже різні, але з ними завжди цікаво. І потай я сподіваюсь, шо вони теж раді мене бачити.