Іван Сергійович Тургенєв у своїх добутках створює численну галерею образів, досліджує психологію їхнього поводження. У повісті “Ася” і романі “Дворянське гніздо” перед читачами з’являються культурні, утворені представники дворянського стану, не здатні до рішучих дій навіть в ім’я особистого щастя. Ганебна малодушність проявляє пан N. герой повести “Ася”. Він губиться перед палкою й щирою, захопленою й рвучкою дівчиною, здатної на сильне й глибоке почуття, воно лякає його. У цій повісті Тургенєв розвінчує ілюзію про те, що дворянство відіграє керівну роль у суспільстві. Відзначаючи особливості літературних героїв-дворян у творах Тургенєва, Чернишевський зауважував, що вони легкодухо відступають перед практичними діями, яких жадає від них історія. Переконливим підтвердженням цьому спостереженню Чернишевського є роман Тургенєва “Дворянське гніздо”.

Головний герой роману - Федір Іванович Лаврецкий глибоко симпатичний авторові, що наділив його розумом і чуйної [душею, чуйним серцем і допитливим розумом. Лаврецкий ностальгічно згадує про молодість, про батьківщину, міркує про борг і майбутнє Росії. Роман Тургенєва сумно-поетичний. (Салтиков-Щедрін відзначав, що в романі “Дворянське гніздо” “світла поезія розлита в кожному звуці”. Тургенєв хотів у цьому романі оспівати все краще, що він бачив у передовій частині дворянства

Але чесний художник змушений був визнати, що в цьому середовищі навіть самі розумні й чесні, щирі й самовіддані люди не здатні протистояти життєвим обставинам. Правда, Лаврецкий має намір активно діяти, “орати землю”, змінити уклад господарства, він навіть “усталив побут своїх селян”. Але підсумок його діяльності звучить у гірких фразах героя: “Здраствуй, самотня старість! Догоряй, марне життя!

” Показуючи кращого представника дворянської інтелігенції, Тургенєв не забуває, що більшість їх загрузло в розпусті, вульгарності й жорстокості. Вони безжалісно гнітять народ. У цих умовах неможливо безтурботне щастя для людини із чуйною душею й чуйним серцем. Його кохана Ліза Калитина “іде в монастир отмаливать не тільки свої гріхи, але й гріха свого класу”. Але її жертва нічого не може перемінити в суспільстві, де благоденствують вульгарні й розпусні люди, подібні Паншину й дружині Лаврецкого Варварі Павлівні

Показуючи погублену долю Лізи, Тургенєв обвинувачує суспільство, що вбиває все чист і піднесене, що з’являється в ньому. Мені здається, що в цьому романі й повести “Ася” Тургенєв з м’яким смутком попрощався із кращими, хоча й “марними” представниками дворянського стану, письменник побачив новий клас, що йде на зміну віджилому кріпосництву. “Що чекати від нового покоління?” -ставить запитання автор вустами Лаврецкого.

&copy A L L S o c h. r u Авторові і його героєві хочеться вірити, що прийдуть нові, діяльні люди, молоді й енергійні, що не утомилися від життя, здатні вершити великої справи