Якщо запитати людину, знайомого з лірикою А. А. Ахматовій лише поверхово, що б він назвав основною темою віршів поета, він, звичайно, відповість: “Любов”. Дійсно, саме вірші Ахматової, присвячені любові, сталі самими популярними в її творчості. Чи не відразу після появи першої книги, а після “Чіткий” і “Білої зграї” особливо, сталі говорити про “загадку Ахматової”. Сам талант був очевидним, але незвична, а виходить, і неясна була його суть. Як пояснити, наприклад, чарівне сполучення жіночності й крихкості з тією твердістю й виразністю малюнка, що свідчать про владність і неабиякої, майже твердій волі? Спочатку хотіли цю волю не зауважувати, вона досить суперечила “еталону жіночності”.

Викликало здивоване замилування й дивна небагатослівність її любовної лірики, у якій пристрасть походила на тишу предгрозья й виражала себе звичайно лише двома-трьома словами, схожими на блискавиці, що спалахують за грізно потемнілим обрієм. Але якщо страждання люблячої душі так неимоверно - до мовчання, до втрати мовлення - замкнуте й обвуглене, те чому так величезний, так прекрасний і пленительно достовірний увесь навколишній світ? Справа, мабуть, у тім, що, як у будь-якого великого поета, її любовний роман був ширше й многозначнее своїх конкретних ситуацій. У складній музиці ахматовской лірики, у її ледь мерехтливій глибині, у її підґрунті, що тікає від очей імлі, в, у підсвідомості постійно жила й давала про себе знати особлива, страхаюча дисгармонія, що смется саму А. Ахматову. Вона писала згодом в “Поемі без героя”, що постійно чула незрозумілий гул, як би якесь підземне клекотання, зрушення й тертя тих первісних твердих порід, на яких споконвіку й надійно ґрунтувалося життя, але які стали втрачати стійкість і рівновагу

Найпершим передвістям такого тривожного відчуття був вірш “Перше повернення” з