Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася. М. Цветаева Марина Іванівна Цветаева - великий, сильний і сміливий талант. Вірші початку писати рано, із шести років, друкуватися - із шістнадцяти. Уже в юнацьких віршах Цветаевой проявляється її індивідуальність, свій стиль і склад. У ранніх віршах Марини Іванівни панує пісенний початок, дзвінкість і повна воля поетичного подиху. Як права й ліва рука - Твоя душа моїй душі близька. Ми смежены, блаженно й тепло, Як праве й ліве крило. Але вихор встає - И безодня пролягла Від правого - До лівого крила! Бунтівливість і непоступливість, бажання все перевірити самої відрізняють її перші вірші. Цветаевой цікаві джерела цієї непокори

Вона хоче зрозуміти й усвідомити насамперед себе, своє місце в цьому прекрасному різноголосому й багатобарвному світі. В Першої бабки - Чотири сини, Чотири сини - Одна скіпа… А в інший - По іншому трахту! - В Тої тужить у ногах вся шляхта. Обом бабкам я вийшла - Внучка: Чорнороб - all so ch. ru 2001 2005 И білоручка! У центрі цього багатоколірного й многозвучного миру коштує настільки ж різко виявлений у своїх національних рисах образ ліричної героїні, від імені якої написані всі вірші,- жінки з “гордим видом” і “бродячою вдачею”, носительки “жагучої долі”, що “всі дарма”, що не знає удержу ні в страсті, ні в розпачі, ні в любові, ні в ненависті, а у всім жадає тільки “безмірності”. Інші - З очами й з личком світлим, А я по ночах розмовляю з вітром Не з тим - Италийским Зефіром младым, - З гарним, із широким, Російським, наскрізним… Стихія свавілля, щиросердечного бунтарства, “безмірності” - от те емоційне середовище, поза якою не можна зрозуміти ні поезію Цветаевой, ні самого поета. Жила вона складно й важко, не знала й не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості й, хоча добре знала собі ціну як поетові, рівно нічого не зробила для того, щоб якось налагодити й забезпечити свою літературну долю

И попри все те вона була дуже життєстійкою людиною, жадібно любила життя й, як покладено поетові-романтикові, пред’являла їй вимоги величезні, часто - непомірні. Писала я на аспідній дошці, И на листочках віял побляклих, И на річковому, і на морському піску. Ковзанами по льоду й кільцем на стеклах, И на стовбурах, яким сотні зим, И, нарешті - Щоб було всім відомо! - Що ти любимо! любимо! любимо! - Любим! - Розписувалася - Веселкою небесної. Життєлюбство Марини Цветаевой втілювалося насамперед у любові до Росії й до російської мови. Але саме при зустрічі з Батьківщиною поета наздогнало жорстоке й непоправне лихо

Ти! Цієї руки своєї лисію, - Хоч двох! Губами підпишуся На пласі: распрь моїх земля - Гординя, Батьківщина моя! Перші чотири роки після Жовтня Цветаева прожила в Москві. Писала багато, але друкували мало, і знали її лише у вузькому колі з аматорів поезії. Учора ще в очі дивився, А нині - Усе коситься убік! Учора ще до птахів сиділи, - Всі жайворонки нині - Ворони!.. Я дурна, а ти розумний, Живий, а я остовпіла. Об крик жінок всіх часів: “Мій милий, що тобі я зробила?!” Саме - що дерево трясти! - У строк яблуко спадає спіле… - За всі, за всі мене прости, Мій милий,- що тобі я зробила?! В 1922 році їй дозволено було виїхати до чоловіка за кордон. Жили в Берліні, Празі, Парижу

Незабаром до Цветаевой приходить усвідомлення того, що за “білим рухом” не коштує ні історичної, ні людської правди, а білоемігрантське середовище з її мишачою метушнею й лютою гризнею виявилися їй більше далека й ворожої, чим Радянська Росія. До Ейфелевої - Рукою Подати! Подавай і лізь. Але кожний з нас - Таке Зрів, зрить, говорю, і днесь. Що скушным і некрасивим Нам здається ваш. Париж. “Росія моя, Росія, Навіщо так яскраво гориш?” У жорстоких позбавленнях і повній самітності Цветаева продовжувала мужньо працювати - писала не тільки чудові ліричні вірші, але й поеми, віршовані драми, прозу. Поезія зрілої Цветаевой монументальна, мужня й трагична.

Вона думала й писала тільки про великому, важливому; шукала й прокладала в поезії нові шляхи. Стих її згодом твердне, втрачає колишню летючість. Читати її вірші побіжно не можна. Вона поет складний, жадає від читача зустрічної роботи думки. Наша совість - Не ваша совість! Повно! - Вільно! - Про всім забувши. Діти, самі пишіть повість Днів своїх і страстей своїх. В 1939 році Цветаева вертається в Росію, але життя не легшає; самітність, туга, війна зломили Марину Іванівну, вона добровільно пішла з життя

Туга за Батьківщиною! Давно Викрита морока! Мені зовсім однаково - Де зовсім самотньої… Пройшли роки - і поезія Цветаевой дійшла до читачів. Кращому з того, що написала вона, “настала черга” - тому що сьогодення в мистецтві не губиться й не вмирає