ЯКА ДОРОГА ВЕДЕ ДО ХРАМУ? | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

ЯКА ДОРОГА ВЕДЕ ДО ХРАМУ?

ЯКА ДОРОГА ВЕДЕ ДО ХРАМУ? ( міркування про сьогодення, минуле й майбутнє нашої країни на основі добутків сучасної літератури й публіцистики ) … Так, думаю я, для кожної країни історична мить. Ф. Искандер. Многим, напевно, запам’ятався епізод з фільму “Покаяння”, що йшов на екранах міста року чотири назад. Я хоча й не все зрозумів у ньому до кінця, але один момент забути не можу

“Ця вулиця веде до Храму?”запитує древня мандрівниця в молодої жінки. “Ні, не ця вулиця веде до Храму”,відповідає та. Вона знає, що говорить. З вулицею, на якій вона живе, у неї зв’язані важкі спогади. “Навіщо ж вулиця, якщо вона веде не до Храму?

“здивовано запитує бабуся. Вона твердо зрозуміла за довге життя, що людям потрібні тільки ті дороги, які ведуть до Храму добра, правди, краси й істини. І глядач мимоволі запитує себе: “Навіщо потрібна була дорога, що коштувала стільки сил і жертв, якщо вона привела не туди?” У чудового письменника Андрія Платонова є роман “Котлован”. Цей образ символ нашого життя виявився настільки точним, що його використовують навіть міністри

Та й хіба не закопані мільярди грошей у землю? Досить прочитати в газетах спори про різні канали. Волга-чограй у Калмикії, наприклад, або наш Волго-Дон-2, що обласна Рада вирішила законсервувати, виділивши на це ще мільйони рублів. Але цей образ підходить і до всієї нашої історії. Сімдесят років тому революційний народ клявся побудувати “новий мир”, але до сьогоднішнього дня, схоже, зуміли замість обіцяного Храму загального щастя вирити тільки Котлован

Втім, реальні храми свідомо руйнувалися. Скільки тисяч їх знищено!… Але ж як говорить відомий журналіст Олег Морозов в “Літературній газеті” (25.7.90) у статті-інтерв’ю, “очевидний прямий зв’язок між загальним падінням моральності, загальним цинізмом, повіддям аморализма, злочинності, з одного боку, і втратою релігійної віри з інший”. Отже, країна зупинилася й задумалася. Що з нами трапилося?

Чому так погано ми живемо? Чому, здавалося б, міцна держава стала розпадатися? І нескінченні чому?… От уже майже шість років політики й економісти, письменники й публіцисти все від старих до дітей думають про цьому й про те, що робити. Наші журнали й газети захлиснула хвиля яркою й гострою публіцистикою

“Ніколи писати роман, коли навколо пожежа!”так визначають своє завдання багато письменників. І от ми вже читаємо не тільки романи й повести, але й статті В. Распутіна, С. Залигіна й багатьох інших

Література й публіцистика переплітаються, взаємно доповнюючи один одного. Жовтень… Залп Аврори…

Штурм Зимового… Ці символи, здавалося б, нерозривне з усім кращим, що в нас є. І от всі частіше, усе наполегливіше починає звучати думка, що Жовтнева революція фатальна помилка, чорний день в історії нашої країни, а люди, яких весь народ звик уважати вождями, борцями за народне щастя,злочинці й варвари

Багатотомний твір Олександра Солженицына “Червоне колесо” присвячено джерелам і визріванню революції. Я читав тільки “Жовтень шістнадцятого”, і те не до кінця. Але й цього досить. Основна думка письменника гранично ясна. Росія виходила на дорогу цивілізації, у неї були висока культура, міцна мораль, міцні традиції

Революціонери (не тільки більшовики, але й інші партії) не любили країну, не знали народ, були вузьколобими сектантами й догматиками. Вони частина по неуцтву й злості, частиною по схильності до розбою зруйнували всі, створеними століттями. Нічого, крім страждань і великих жертв, революція не принесла нашого народу

Що ж, час, коли могла існувати тільки одна точка зору, пішло. Це раніше було просто: “Богатые й бедные поділити нарівно!”, “Опозиція знищити!”, “Низька продуктивність праці працювати надурочно!”, “Інакомислення заборонити!

“. Сьогодні потрібно сперечатися, поважаючи своїх супротивників. Сьогодні не можна заборонити Солженицына, навпроти, його запрошують до нас. Мільйони людей як і раніше думають над його статтею “Як нам облаштувати Росію”. І все-таки я не можу погодитися з таким поглядом на революцію. Так, звичайно, у наші дні й школярі, мабуть зможуть указати на помилки й надмірну жорстокість більшовиків

Але поки я не можу й не бачу необхідності відмовитися від переконання, що Жовтень і громадянська війна (хоча вона могла бути набагато менш важкої) суворий, кривавий, але все-таки неминучий період нашої історії. Тут багато помилок і злочинів, але сама революція, що кличе до нового, справедливого життя, не було помилкою або злочином! Однак тепер кожний сам вільний зробити про Жовтень свій висновок відповідно до своїх знань і переконанням. Помилки першого періоду Радянської влади перетворилися в сталінський терор. Про беззастережний осуд державою й суспільством всіх беззаконь, насильств і знущань всі твори на a l l soch © 2005 над народом уже говорить той факт, що Указом Президента СРСР визнані невинними всі репресовані й розкуркулені в 20-50 е роки

Не перелічити всього, що написано про цю пору. Досить прочитати тільки “Архіпелаг ГУЛАГ”, “У колі першому” Солженицына, “Колымские розповіді” В. Шаламова, щоб сказати: “Ні, цього ніде й ніколи не повинне повторитися!” Роки застою… Скільки ж упущено років і можливостей, скільки життів розтрачене зрячи. Не в чи ці десятиліття наша країна відстала в економіці навіть від колишніх колоній?

Про це написано багато. Дуже лаконічно й точно про тім часі сказав Искандер у своїй поемі “Балада про волю”: Ми проґавили час своє, прошляпили, протрепав. У цій країні все зыбко пливе, навіть тюремний устав. Ми припозднились, ганяючи дими, кулі, чаї, Глянув у вікно, а там давно гниють, фашизея, свої. Розібратися в джерелах нашої бездуховності мені дуже допомогла його ж стаття в “Вогнику” (N 11, 1990г.

) “Людина ідеологізований”. Автор ставить запитання: ” Чому всяке ідеологізоване суспільство настільки неймовірно жорстоко?” Відповідь пряма й безкомпромісний: “Тому що ідеологізована людина віддає ідеології таємницю свого життя, свою особистість. За це в будущем йому обіцяний вхід у земний рай, а в сьогоденні пустотіла легкість безвідповідальності”.

Виходить, звідси ми можемо зробити висновок: кожний повинен думати й вирішувати сам, кожний повинен вибирати собі мета й відповідати за своє життя! Письменник уважає, що перебудова реально принесла нам нечувану по своїй широті волю печатки й слова в історії нашої країни. І з ним не можна не погодитися, що “тільки гласність, доведена до абсолютної демократичної повноти й законності гарантія всіх інших змін, які дозволять нам замість ідеологічної химери створити правову державу”. Але хочеться додати, що крім волі політичної потрібна й економічна воля, щоб працьовиті люди в нашій країні стали незалежними й заможними

Після розпуску КПРС, перемоги демократів самим головним стає право людей мати у власності землю, підприємства, розпоряджатися своїми грошима. Я вірю, що наша держава на вірному шляху. Хотілося б, щоб вона пройшла його з меншими втратами. Скільки доріг веде до Храму одна або трохи неважливо. Головне, щоб правильно: саме до Храму, а не Ккотловану.

И ще про одному хочеться сказати. Держава будуть міцним тільки тоді, коли люди стануть його поважати. Всесвітній досвід говорить, що гинуть царства не тому, що тяжко побут або страшні митарства. А гинуть тому (і тим больней, чим довше), що люди царства свого не поважають більше.

Булат Окуджава (”Юність”,N4,1990р.).

Збережи - » ЯКА ДОРОГА ВЕДЕ ДО ХРАМУ? . З'явився готовий твір.

ЯКА ДОРОГА ВЕДЕ ДО ХРАМУ?





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.