Світське життя він почав вести років у шістнадцять, і дуже незабаром вона йому знудила, тому що була передбачувана й од-нообразна. Разом з тим вона значною мірою розбестила Євгенія, і без того не звиклого до напруги («Але чи був щасливий мій Євгеній?»). Лицемірство й холодний флірт убили в ньому юнацьку мрійність і романтику, зробили його ску- циніком, щосподівається. Євгеній майстерно зображував почуття, щоб превстигнути у світському суспільстві («Чим менше жінку ми лю-бим, / Тим легше подобаємося ми їй»). Але ставши в цій грі виртуо-зом, досягши межі, мимоволі він вийшов за нього й разочаро-вался («У великому рассеянье глянув, / Відвернув - і позіхнув»).

Відбулося це тому, що людина може, звичайно, приспо-собиться практично до будь-якої системи відносин, от тільки при цьому таке пристосування будуть супроводжувати визначений-ные реакції («Коротше: російська нудьга / Їм опанувала понемно-гу»). У людини є цілком певна моральна приро-так, людина при покликанню - творець, що щиро любить інших людей. Але для виявлення щирого призначення тої або іншої людини бажано його існування у відповідаю-щей соціальному середовищу, що стимулює саме вищий, творчий початок. Якщо суспільство побудоване на перекручених ос-нованиях, то й людина спотворюється під його впливом. Він мо-жет пручатися скривленому середовищу, але тоді на його положе-ние буде накладена печатка драматизму.

Євгеній Онєгін не був видатною людиною для того, щоб зуміти впоратися з розкладницьким впливом неправильно влаштованого суспільства, але він ясно розумів його фальш і устра-нился з такого життя. При цьому він не знайшов рівноцінної замі-ны, тому що його самітництво було б благом при завзятій систематичній праці, але «праця завзятий йому був тошен». При цьому він був дбайливим хазяїном. Автор зовсім без иро-нии повідомляє, що Онєгін «читав Адама Смита» і «Ярем він панщини стародавньої / Оброком легенею замінив».

У селі він продовжував нудьгувати. Познайомившись із Вла-Димиром Ленским, він полюбив спілкуватися з ним, тому що той нагадував його молоді роки, коли він сам був сповнений енергії, кипучий і гарячий, не встигши ще розчаруватися в тім ми-рі, куди так жагуче прагнув. Онєгіна підкуповувала непосред-ственность і незвичайність молодого друга («Він слухав Льон-Ского з посмішкою», «Він охолоджувальне слово / У вустах намагався удержати»).Випадкове знайомство із сімейством Ларіних Онєгіна ні-ледве не надихнуло, однак він уже тоді виділив Тетяну:

«Невже ти закоханий у меншу?»

«А що?» - «Я вибрав би іншу,

Коли б я був, як ти, поет…»

Разючий факт - дівчин новому гостеві навіть не перед^-ставили.

Раптова любов Тетяни в Онєгіна не викликала відповідного почуття - він був ще занадто пересичений, «Але обдурити він не хотів / Довірливість душі безневинної» і зміг гідно объяс-ниться з Тетяною, віддавши їй належне:

Коли б сімейною картиною

Зачарувався я хоч мить єдиний, -

Те вірно б, крім вас однієї,

Нареченої не шукав інший.

Євгеній Онєгін недарма усунувся від світла. Він продол-жал залишатися шляхетною людиною, хоч його шляхетність і було пасивно. Сварка з Ленским була їм самим цілком вы-думана. Він сам це прекрасно усвідомлював («На таємний суд себе призвавши, / Він обвинувачував себе багато в чому…»), але виявився неспосо-бен піти від формальних звичок і правил світла навіть факти-чески пішовши з нього. Великосвітські ігри й маски в його душі виявилися сильніше твердого усвідомлення епізоду («Але дико світло-ская ворожнеча / Боїться фальшивого сорому»). Він злякався «шепоту, хохотни дурнів» і вбив свого друга, цим самої вбивши щось і в собі.

Онєгін виїхав, тому що хотів утекти від самого себе, але щиросердечних сил на глибоке каяття й зміну життя в нього не було. Зустріч із Тетяною через кілька років уразила його. Тетяна перетворилася в богиню, зберігши свою щиросердечну міць, і Онєгін зрозумів, що його втеча була дарма.

Але у вік пізній і марний,

На повороті нашого років,

Сумний страсті мертвої слід…

Життя так чи інакше привела Онєгіна до логічного завір-шению його молодості - це повний крах, пережити який можна, тільки найжорстокішим образом переосмисливши предшест-вующую життя. Для посилення ефекту Пушкін змусило Онєгіна закохатися саме в Тетяну, але це могла бути інша жінка. Суть у тім, що викликані з ранньої юності маски й ролі зазнають жорстокої поразки й життя в такий спосіб дає героєві шанс на відновлення моральних почуттів, шанс на нові змісти суще-ствования. Відомо, що в останній, зашифрованій главі, Пушкін приводить свого героя в стан декабристів