Яго центральний персонаж трагедії У. Шекспіра «Отелло» (1604), поручик на службі в Отелло. По натурі хам і плебей, змушений бути в служінні в «мавра», ненавидячи його за випробовуване їм при цьому приниження, не в силах бути свідком безтурботного щастя Отелло й Дездемони, він сплітає навколо них дивовижну інтригу, у мережу якої попадає, сам того не відаючи, і лейтенант Кассио, підлеглий Отелло. Я.- повна протилежність Отелло: хитрий, підступний, заздрий, готовий на будь-яку низькість, щоб зруйнувати ту гармонійність, що бачиться йому Вотелло.

Я.- один із шекспірівських улюблених типів «лиходіїв», однак на відміну від Ричарда III або Макбета він крейда і його помисли й устремління непорівнянні по масштабі. Він не є «втілення зла» - просто злісний інтриган, однак придуманої його недалеким, але вивертким розумом інтриги вистачає для того, щоб підкорити собі (і в остаточному підсумку погубити) великодушного Отелло й Дездемону, що на відміну від Отелло значно краще розуміє, чтб є Я., але протистояти йому не може. Ненависть, що рухає всіма вчинками й помислами Я., його неприйняття кожного, у кому не випадково бачиться йому перевага над самим собою, виявляється страшною руйнівною силою, саме ненависть, саме руйнування - те єдине, на що здатно цю людину

Йому при цьому ведені закони людської психології - але лише ті, що рухають учинками низинними, недобрими. Високі вчинки настільки його дратують, що в нього з’являється інстинктивне бажання - зламати, знищити. Уміючи в кожному знайти його слабке місце, він майстерно грає на цій струні

У фіналі, викритий власною дружиною, що він у неспроможній злості заколює кинджалом, Я. залишається живий - чекаючи суду й страти. У сюжеті трагедії Шекспіра саме він є пружиною дії, джерелом інтриги