У великого російського поета XIX століття Н. А. Некрасова є чудові слова: Хто живе без суму й гніву, Той не любить вітчизни, своєї. Поет Володимир Маяковський жив з “сумом і гнівом” і жагуче любив свою вітчизну. Мотиви суму, незадоволеності, самітності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох його добутках. Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну - те, що отпугивало сучасну йому критикові, що не бажав зрозуміти й пояснити цю новизну. Мир не розкриває свої таємниці перед поетом, і він здивовано вопрошает: Послухайте!

Адже якщо зірки. Запалюються - Значить - це кому-небудь потрібно? Значить - це необхідно, Щоб щовечора над дахами Загорялася хоч одна зірка?! Недосконалість жизнеустройства, різка невідповідність мрії й дійсності породжувало здивовані питання

Вірш із зухвалою назвою “Нате!” знайшло свого адресата й зробило саме ту дію, на яке автор міг розраховувати. Також у розладі з дійсністю й мріями про майбутнє народилися й рядка, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його творчість: Прийдешні люди! Хто ви? От - я, Весь Біль і ушиб!

Вам заповім я сад фруктовий Моєї великої душі! Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він - “весь - біль і ушиб” - зрощує “сад фруктовий” для прийдешніх людей

У цих рядках - ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Хрестоматійний вигляд Маяковського, “агітатора, горлана-ватажка”, здається, не допускає думки про щиросердечну слабість. Поет у зрілу пору не любив виносити на люди щиросердечну смуту, “стаючи на горло власній пісні”.

Але душу видає себе, вона Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 радується й радіє, обурюється й кровоточить. Бездушна поезія - не поезія. Один із самих чудових творів Маяковського, на мій погляд, поема “Про це”. Вона про себе й про любов, поема, у якій яскравіше й глибше, ніж в інші, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського

Минулого й ранні поеми про любов (”Хмара в штанях”). Була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема “Люблю”. Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брик, тому й був упевнений: “Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумано, вивірена, перевірена”.

Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання. Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді - дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це - загальнолюдської якості

Мене дуже торкають його проникливі рядки про любов до “звірини”: Я люблю звірину. Побачиш собачку - отут у булочній одна - суцільна плішина, - із себе И те готовий віддати печінку, Мені не шкода, дорога, їли! А от поет-горлан, поет-трибун, поет-глашатай мені, що живе на початку XXI століття й переживающей всі його складні й трагічні події, не зовсім зрозуміла. Він мріяв про прекрасний “комуністичному далеко”, славив тричі батьківщину, що буде, а що ж зараз? Що славити, кого славити й за що? Далеке майбутнє, XXX століття представляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну у воріт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє: Ваше Тридцяте століття Обжене зграї Серце дріб’язків, що роздирали,

Нині недолюбленное надолужимо Звездностью незліченних ночей. І знову Маяковський-Романтик вимовляє слово про любов. Про любов, яка б не була “служницею заміж, похоті, хлібів”, про любов, яка б заповнила собою всесвіт і “щоб вся на перший лемент “Товариш!” - оберталася земля”.

Такий представляв, такий хотів бачити любов Маяковський. Йому не було дане щастя випробувати таку любов: вся справа в тому, що в кожному любовному романі є два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля. Такий Маяковський зрозумілий нам, близький і сучасний. Маяковський-Сатирик - теж наш сучасник

Сатира у творчості поета - це “кавалерія гострот”, що підняла “рим відточені піки”, це любимейший рід зброї. “Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі й навколо”, - відзначає поет у вірші “Розмова з товаришем Леніним”. “Обкрутити їх, викрити перед особою народу” - таке завдання ставить перед собою Маяковський. Він їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті (”Про дряни”, “Любов”, “Пиво й соціалізм”), бореться з бюрократизмом в установах (”Прозаседавшиеся”, “Фабрика бюрократів”), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей (”Боягуз”, “Ханжа”, “Підлиза”, “Пліткар”), наносить нищівні удари по царству долара, по міжнародних убивцях і паліям нової війни

Маяковський у вірші “Стовп” хоче, щоб “критика данина носила”, хоча “дуже багато різних мерзотників ходять по нашій землі й навколо, ціла стрічка типів тягнеться: марудники, підлабузники, сектанти, п’яниці”. У наші дні слова з вірша “Прозаседавшиеся”: “ПРО, хоча б ще одне засідання відносно “викорінювання всіх засідань!” стали крилатими. Вони й сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів і т.д. “Миє”, просто стирає бюрократів і п’єса “Лазня”.

Бюрократи Победоносиков і його секретар Оптимистенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед. Ця п’єса показує шкоду бюрократизму, ворожість його всій творчій, творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть победоносиковы й оптимистен-ки й у наші дні. Сатира Маяковського “косила” дрянь, допомагала читачеві побачити, хто є хто. Втішно відзначити, що в наш час усе більше з’являється що дерзають, думаючих, сміливих людей, які хочуть, щоб демократизм, заповзятливість допомогли нашому суспільству

А як злободенні й сьогодні рядки з вірша “Душу суспільства”: …як від гострого, Як би заразного, Біжи, Товариш, Від алкоголіка, Що хвалиться тим, Скільки пива й горілки випито! Так, я вважаю, що Володимир Маяковський “зрозумілий своїм народом”, хоча кожний сприймає його по-своєму. В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливим, готовим віддати всі “за одне тільки слово ласкаве, людське”. Яке скромне (і яке жагуче!

) бажання і яка грандіозна плата за нього!