…Я щаслива, що жила в ці роки й бачила події, яким не було рівних. А. Ахматова Доля нагородила Ганну Ахматову щасливим дарунком. Її зовнішній вигляд чітко й красномовно передавав її особистість, її багату духовність. Багато знаменитих художників створювали портрети Ахматової, прагнучи запам’ятати не стільки зовнішній, скільки глибоко психологічний портрет поетеси. У вірші Марини Цветаевой написане про неї: «Про Муза Плачучи, прекраснейшая з муз!» Ганна Ахматова була великою трагічною поетесою, більшим і глибоким художником, що застав грізну епоху «зміни часів». Вибуховий, суперечливий вигляд епохи з великими революційними потрясіннями, що випливали одне за іншим, зі світовими війнами й надзвичайно, що убыстрились ритмом, життя, - всі ці багатоликі події XX століття проникнули, наповнили й озвучили її лірикові

Живаючи, що постійно розвивається ах-матовская поезія була органічно пов’язана з національної копіювання заборонене © 2005 ґрунтом і вітчизняною культурою. Усвідомлення кревного зв’язку зі своєю країною, своїм народом допомогли поетесі обирати правильний шлях у самі важкі й переломні роки. Поема «Реквієм» створювалася протягом багатьох років. В основному вона була закінчена в сороковому році. Тридцяті роки виявилися для поетеси часом найбільш важких у її житті випробувань. Ці роки життя вона проводить у постійному очікуванні арешту

Дивовижні репресії тридцятих років не обійшли стороною і її будинок, її сім’ю. Ахматова виявилася розведеною дружиною «контрреволюціонера» Н. Гумилева, матір’ю арештованого «змовника» Лева Гумилева. У ці роки, як і пізніше, під час Вітчизняної війни, Ахматова відчуває себе частиною народу. Народу, що проводив довгі місяці в довгих тюремних чергах, щоб здати передачу й довідатися хоч що-небудь про долю близької людини. У поемі «Реквієм» мова йде не тільки про особисту долю Ахматовій

Поема перейнята материнськими невиплаканими слізьми, відчуттям безнадійної туги, глибоким горем всіх матерів, чиї діти виявилися за ґратами. Для поета стає ясним неймовірний розмах зла, що прийшло в країну. І звичайно, не випадково, що Ахматову залучають біблійна образність і асоціації з євангельськими сюжетами. Народна трагедія, що увібрала в себе мільйони доль, була так величезна, що лише біблійний масштаб міг передати її глибину й зміст

«Розп’яття» у поемі схоже на псалом: Магдалина билася й ридала, Учень улюблений кам’янів, А туди, де мовчачи Мати стояла, Так ніхто глянути й не посмітив. Заключна частина «Епілогу» розвиває тему «Пам’ятника». Під пером поетеси ця тема здобуває незвичайний, глибоко трагічний вигляд і зміст. Ахматова зводить пам’ятник всім жертвам репресій у страшні роки для нашої країни

З початком Великої Вітчизняної війни починається новий етап у житті й творчості поетеси. Етап складний, не менш трагічний. Диявольська гітлерівська лавина поглинула майже всю Західну Європу й обрушилася на Росію. Але смерть, борошна й страждання не зломили поетесу, що твердо відстоює своє й наше право на щастя

Навпроти, її лірична героїня - людин, виконаний достоїнства, твердий, непохитний, що ненавидить зло. Всю країну облетіла її «Клятва», написана в перший місяць війни: И та, що сьогодні прощається з милим, - Нехай біль свою в силу вона переплавить. Ми дітям клянемося, клянемося могилам, Що нас скоритися ніхто не змусить! Ці прекрасні рядки наповнені патріотичною наснагою й енергією. У свій час «Клятва» друкувалася практично у всіх газетах і знайшла широкий ВІДГУК У серцях мільйонів. Під час війни лірика Ахматовій звернула на себе загальна увага

Саме в цей час на її вірші глянули, як на поезію, що може згуртувати людей у важку мінуту, надихнути на подвиг, наповнити серце людини мужністю й відвагою. Ми знаємо, що нині лежить на вагах И що відбувається нині. Година мужності пробив на наших годинниках И мужність нас не покине. У цьому знаменитому «Мужності», написаному в лютому 1942 року, слова цільні, як броня. Непохитні й величні, як клятва

Не страшно під кулями мертвими лягти, Не гірко залишитися без даху, - И ми збережемо тебе, російське мовлення, Велике російське слово. Вільним і чистим тебе пронесемо, И онукам дамо, і від полону врятуємо. Навіки!

Характерно, що в її військовій ліриці замість звичного «я» частіше з’являється й очолює «ми»: «ми збережемо тебе, російське мовлення», «мужність нас не покине», - такі рядки свідчать про кревне споріднення поетеси із країною, з батьківщиною. А батьківщина в Ахматової не тільки Петербург і Царське Село, але й вся величезна, що розкинулася на безкрайніх просторах країна. Ахматова не бажала бути осторонь ні від загального лиха, ні від загальної мужності. Ахматова застала блокаду. У ті дні, коли ворог рвався до Ленінграда, всією свідомістю, всією душею вона була єдина снародом.

У вірші «А ви, мої друзі останнього заклику!..» були такі рядки: «И ленінградці знову йдуть крізь дим рядами - живі з мертвими: для слави мертвих немає…» Читаючи такі рядки, я відчуваю мужність і твердість, спокій і впевненість. Звичайно, в Ахматової немає прямих описів війни, але твору Ахматовій дороги тим, що вони виражали почуття жалю, любові, уболівай

Наприклад, от рядка її віршів ленінградським дітям: Постукай кулачком - я відкрию. Я тобі відкриваю завжди. Я живу за високої горою, За пустелею, за вітром і спекою, Але тебе не зраджу ніколи… (Постукай кулачком - я відкрию…

) Тут я бачу вже не державні заклики, а лірикові ніжної, гострої жалості до долі ленінградських дітей. Її обмиті слізьми вірша стали вираженням всенародного жалю, шедшего ленінградцям через вогненне кільце блокади протягом нескінченних облогових днів. Ахматова завжди твердо вірила, що рано або пізно, але перемога настане. Багато разів у своїй творчості Ахматова вертається до образа Перемоги

Про Перемогу вона пише коленопреклоненно, як про велике благо знайденого миру. Пройшло п’ять років, - і залікувала рани, Жорстокої нанесені війною, Країна моя И росіяни галявини Знову повні студеною тишею. (Пройшло п’ять років, - і залікувала рани…) У творчості Ахматової відчувається дивна єдність двох трагедій: особистої й дотичної країни й народу. Особиста доля зливається з історичної й з’являється очам читача як одна - велика трагедія

Ні, і не під чужим небозводом, И не під захистом далеких сил, - Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був… (Реквієм) Поезія Ганни Ахматовій облагороджує почуття, піднімає, очищає душу. Вона стала драгоценнейшим надбанням розуму й серця багатьох читачів