Леонід Андрєєв - дуже своєрідний письменник. Кожного, хто вперше бере в руки книги з його повестя-мі й оповіданнями, з перших сторінок вражає необык-новенно оригінальний талант письменника, у якому з-единились у єдине ціле два головних чи напрямки-тературы початку XX в. - реалізм і символізм. Це вудь-вительное сполучення непоєднуваного додало творче-ству Андрєєва особливий колорит. І колорит виражається в тім, що всі образи, що з’являються в добутках письменника, вражають своєю простотою, життєвої правий-дой, одночасно несучи величезну значеннєву нагруз-ку, наповненість містичним і символічним содер-жанием. Однієї з головних і характерних рис творчості Андрєєва є увага до внутрішнього миру віку-чола-століття. Однак і тут він відрізняється від своїх предше-ственников.

В Андрєєва душу людини - це зовсім не прекрасний мир, де царюють гуманізм і любов до ближнього, а страшна прірва, де живуть злі, нико-му не підвладні сили. Внутрішній мир людини на^-стільки страшний, що Андрєєву знадобилися два симво-ла, щоб показати його. Безсумнівно, ці символи - стіна й безодня, які повторюються в багатьох його произведе-ниях, наприклад в однойменному оповіданні «Стіна». Іншою визначальною темою у творчості Андрію-Ва є тема самітності людини

Згідно миро-погляду цього письменника, у сучасному суспільстві людин приречений на самотнє існування, вслід-ствие якого особистість поступово деградує. Ця тема знайшла найбільш яскраве відбиття в таких расска-зах, як «Великий шолом», «Оповідання про Сергія Петрови-Че» і інших. Так, в «Великому шоломі» байдужість лю-дей друг до друга доведено автором до абсурду. Півроку люди регулярно грають один з одним у карти й при цьому не знають про своїх партнерів навіть елементарних речей

Тому, коли один з партнерів умирає, інші навіть не знають, де він живе й кого повідомити про злучивши-шемся, тому збираються шукати сто адреса через по-ліцейську ділянку. Герої Андрєєва - це живі алегорії, вони соеди-няют у собі всі можливі й неможливі отрицатель-ные риси як фізичного, так і морального харак-тера. Каліка Трифон з оповідання «Життя Василя Фи-Вейского» огидний і мерзенний як у своєму зовнішнім каліцтві, так і у внутрішньому

Він плазує перед навколишніми, як змія, і здатний навіть на вбивство. Іуда Искариот з однойменного оповідання, навпаки, вражає читача тим, що так дивно з’єднує в собі фізичне каліцтво, тонку, раниму душу й хіт-рый розум, здатний на зрадництво. Цей образ вооб-ще вважається одним із самих суперечливих, слож-ных і незвичайних в Андрєєва. Письменник по-своєму витлумачує євангельські з-буття, роблячи образ Іуди більше складним і неоднознач-ным. В Андрєєва Іуда Искариот двоїстий: формаль-але він зрадник, але по суті - єдиний відданий Ісу людина

Іуда не вірить у добрий початок у людях, і це невір’я штовхає його на експеримент: Іуда претак-ет Христа, щоб перевірити, чи здатний хто-небудь із його «вірних» учнів або численних последо-вателей пожертвувати своїм життям для порятунку учи-теля. Він до останньої мінути сподівається, що люди співай-мут, що вони творять, одні - дією, а інші - без-дією, але чуда не відбувається. Незважаючи на те, що критики обвинувачували письменника в складності й громіздкості мовлення, з його оповідання не можна не забрати, не додати жодного слова - це приве-дет до істотного перекручування значеннєвої суті. Кро-Ме того, відмітною рисою Л. Н.Андрєєва є й те, що він постійно зміщає акценти, загострюючи вни-мание на другорядних деталях