Яке щастя, що існує і відкривається людям краса!
Я. Каваба
На невеликих островах у Тихому океані розташована «країна, де сходить сонце» — Японія. Протягом тривалої історії її жителі створили свою самобутню культуру, яка вирізняється перш за все схилянням перед прекрасним. Культ краси в повсякденному житті японців виявляється в складних умовностях японської ввічливості, у витонченості ієрогліфічної писемності, в традиції чайної церемонії, в мистецтві ікебани, і незвичайних для європейців святах милування природою: навесні — квітучою сакурою, восени — місяцем, узимку — снігом.
Японський письменник Я. Кавабата, чия творчість є втіленням національної культури, «усе своє… життя поривався до прекрасного» і відтворював його на сторінках своїх книг. Сюжетною основою повісті «Тисяча журавлів», удостоєної 1952 року престижної літературної премії Академії мистецтв Японії, автор обрав чайну церемонію. Під час цього обряду зустрічаються юнак Кікудзі й сповнена чарівної молодості дівчина Юкіко. Дівчина несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями. Звідси й назва твору: журавлі — символ чистоти й краси, до яких прагне людська душа.
Чайний обряд у повісті не просто тло, на якому розгортаються події, він до помагає розкрити ідею твору. Ставлення до нього певною мірою допомагає зрозуміти характери персонажів і людські взаємини. Японська естетика довела цей стародавній звичай до рівня високого мистецтва. Неодмінними умовами чайної церемонії є гармонія, безречність, чистота і спокій. Суть обряду полягає в тому, щоб дати людині можливість відірватися від суєтного життя, поринути у рої думи, очистити свої почуття, бути щирим, бути самим собою. Той, хто справді прилучається до таїни чайного ритуалу, ніби проходить обряд очищення.
Твір Кавабати, просякнутий настроєм споглядання, дає можливість по-новому побачити речі, відчути красу в буденному. Речі у Кавабати живуть своїм особливим життям. Автор детально, з душевним трепетом, начебто про людей, розповідає про чайний посуд. «Стародавні чашки… їм, певне, років триста-чотириста, а скільки в них світла! Здавалося, життя б’ється під їхньою гладенькою поверхнею. Кікудзі дивився на чашки, а йому ввижалися його батько і мати Фуміко такі ж чисті й непорочні».
Кавабата показує, що свідомість японців, яка звикла шанобливо ставитись до речей, обожнює і предмети мистецтва, і предмети побутового вжитку, вбачаючи в них утілення краси. «Кікудзі зупинив погляд на глечику. З-під білої поливи ледь-ледь проступав багрянець. Кікудзі простяг руку й торкнувся чарівної поверхні глечика: вона була холодна, та від слабкого багрянцю, здавалося, струмувало тепло. Гарне «світло»… І мені воно подобається… Приємне, як сон…”
Японці вміють оточувати себе красивими речами, квітами, творами мистецтва, які стають невід’ємною частиною їхнього повсякденного життя. Стіни для чайної церемонії у помешканні Кікудзу прикрашені чудовими картинами. У його кімнатах завжди стоять живі квіти. Милування темно-синьою квіточкою на тендітному стебельці у вазочці навіює Кікудзі роздуми про швидкоплинність життя і вічність краси. «Тендітна іпомея, що й за день внівець зів’яне, й трьохсотлітня динька… Вражений цим порівнянням, Кікудзі якийсь час не міг відвести погляду від квітки».
Японській національній культурі притаманне прагнення людини до гармонії і природою. Герой повісті «Тисяча журавлів» постійно відчуває її поруч. Крокуючи доріжками храмового саду, Кікудзі помічає, що дика азалія на схилі гори иГіралася в пуп’янки. Повертаючись додому електричкою після ночі, проведеної з пані Оота в готелі, він бачить картину вранішньої заграви, і його зір фіксує всі деталі цього пейзажу: «Червоне сонце ніби пливло на обрії, ковзаючи по вершечках дерев. Ліс виступав на небі чорним силуетом». Згодом ця картина до найдрібніших подробиць вималюється в його уяві при звістці про смерть пані Оото. Кікудзі здатен насолоджуватися природою, відчувати живий потік її енергії. «Зірка блищала серед хмар і тому здавалася ще більшою, ніж була насправді, ореол навколо неї був аж наче вологий».
Твори Я. Кавабати розповідають про приховану красу світу, в якій живуть люди і яка живе в людях, але її вони не завжди помічають. Свою Нобелівську премію (Нобелівська премія була присуджена митцю 1968 р.) письменник назвав «Красою Японії народжений». Цією назвою Кавабата хотів підкреслити, що досягненнями у своїй творчості він зобов’язаний тому духові національної культури, який зветься «красою Японії».
Збережи - » Втілення духу національної культури в повісті Я. Кавабати «Тисяча журавлів» . З'явився готовий твір.